Мудрець

У 20-томному зібранні творів Максима Рильського його оригінальна поезія займає чотири томи, тоді як на переклади знадобилося аж сім. Особливо цінними є переклади французької й польської класики. Вольтер, Расін, Буало, Корнель, Мольєр, Словацький, Міцкевич завдяки Рильському цілком вільно почуваються в стихії української мови! І навіть читаючи україномовну версію пушкінського «Євгенія Онєгіна», мимоволі забуваєш, що перед тобою — не оригінал!

Втім, зараз мова про Рильського-поета. Як на мене, найважливіша частина його спадщини зібрана в першому томі 20-томника. Максим Рильський тоді був молодий і внутрішньо вільний. Його «ініціація» у поета радянського відбудеться пізніше, в 1931 р., коли автора «Синьої далечіні» арештують за звинуваченням у приналежності до української контрреволюційної організації й на п’ять місяців зачинять у Лук’янівській в’язниці (причому зроблено це буде... в день народження поета!). Саме після цього з’явиться «переломна» збірка Рильського «Знак терезів» (1932).

Проте за двадцять попередніх років, починаючи від першої збірочки віршів «На білих островах» (1910), Максим Рильський устиг стати неокласиком. Себто —здобути репутацію митця, зорієнтованого на високі класичні взірці, серед яких поважне місце належало античній поезії. Навіть любовна лірика в його виконанні могла влягати в ритми гекзаметру!

Нашу шлюбну постелю
вквітчали троянди пахучі,
Образ Кіпріди її
благословляє з кутка.
Ми принесемо богині
смокви медово-солодкі,
Темний, міцний виноград
і молодих голуб’ят.
Сонце сховається в морі,
троянди запахнуть
п’янкіше,
Руки шукатимуть рук,
уст пожадливі уста...
Дай же нам сили, богине,
в коханні вродливими бути
І в заворожену ніч мудрого
сина зачать.

Це — 1921 рік. А наступного року вийшла друком збірка Максима Рильського «Синя далечінь», одна з найцікавіших поетичних книжок в українській літературі 1920-х. Вона явила читачам поета уяви, володаря поетичної держави, столицею якої був «співучий Лангедок». Значна частина віршів збірки — це романтичні польоти уяви мрійливого книжника, залюбленого в антику й середньовіччя, в Байрона й Метерлінка, Гайне й Пушкіна, Аксакова й Вальтера Скотта... Це поезія самотності, що навіювала асоціації з надзвичайно популярним тоді Кнутом Гамсуном. Ліричний герой Рильського — мандрівник, якому добре в мисливській хатинці, в оточенні міфологічних і літературних героїв... Багатовікова культурна реальність для поета була повсякчасним джерелом поетичного натхнення. Причому світ культури, книг для нього — не якась кабінетна схоластика, а жива, багатоголоса й багатолика, витворена фантазією дійсність.

Але крім далекого Лангедока Максим Рильський мав ще й свою Романівку! Романівський світ із його простими радощами буття ожив у слові Рильського, випромінюючи відчуття повноти життя, м’яку іронію й захват щастя водночас.

Важливою віхою в творчій біографії М. Рильського був рік 1923-й, коли, як сам він зізнавався, «сучасність заговорила». Поет повертався зі свого вимріяного «Лангедока» в ту реальність, яка оточувала його. Чимало часу він приділяв перекладам, і треба сказати, що робота над тлумаченням світової класики позначилася й на оригінальній поезії Рильського. Скажімо, в його поемах 1920-х рр. відчувається те мистецтво оповіді, яке він знаходив у «Панові Тадеуші» А.Міцкевича. Перечитайте хоча б поему «Чумаки»: в ній є розкішні малюнки з життя «допотопних чумаків»; є кілька колоритних портретів степових мандрівників; є захопливі асоціативні кружляння оповідача довкола різноманітних тем і сюжетів, включаючи й спогади про Романівку, батька; є принагідні рефлексії щодо кохання, Діогена й Містраля, Короленка й Пушкіна...

Взагалі поеми М.Рильського — це розкіш для вибагливого читача. Вони призабуті, але, повірте, тим цікавіше й приємніше стирати пил зі старих книг! Візьміть до рук хоч би поему Рильського із прозаїчною назвою «Сіно» (натяк на Сінний базар у Києві!) — й її октави перенесуть вас у старий Київ, лірично-мемуарний сюжет розгортатиметься перед вами з неминучими «зупинками» й асоціативними кружляннями думки, філософськими медитаціями на тему жіночої краси й просто краси, пересипаними всілякими книжними пригадками, з-поміж яких спливають імена Мопассана, Словацького, Тургенєва...

Але мені близька й лірика Максима Рильського. В нього є чудесні любовні поезії. Своїм друзям я часом читаю вірш «Поцілунок» (1925), оскільки вважаю його шедевром — шедевром еротичної поезії.

Ось послухайте:

У темній гущині її
я наздогнав.
Вона, вже лежачи серед
пахучих трав,
Руками пружними од мене
одбивалась.
Нарешті стишилась —
і дивне диво сталось:
Уста, що і мене, і весь мій
рід кляли,
Мов квітка багряна,
до мене простягли
Свій келих, сповнений
солодкої знемоги.
Натомлені з біги стрункі
та дужі ноги
Біліли мармуром
під місяцем німим, —
І тихим голосом, охриплим
і чудним,VВона промовила:
«Жорстокий переможче!
Упасти в цім бою для мене
найдорожче».

Після завершення сталінської доби Максим Рильський мовби повернувся в часи своєї молодості. Його поезія переживала добу «третього цвітіння». В останніх своїх збірках поет постав як усміхнений, вільний від старечого бурчання мудрець, як людина, здатна зрозуміти бунтівливих молодих поетів, слухати голоси дерев, елегійно згадувати пережите... У моїй уяві він таким і живе: український мудрець, великий ерудит і працелюб, людина високої культури, любитель усіх радощів, що їх кожному з нас здатне подарувати життя...