Непересічні герої непересічної доби

Серед книжкових новинок кінця 2015 року, безперечно, вельми важливою є книжка «Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років» від видавництва «Кліо». Видання, яке робить приступнішою для загалу багато раніше маловідомих подробиць із життя ключових персон історії нашої культури — насамперед письменників, та й не лише їх.

Упорядником «Самих про себе» виступила відома дослідниця української літератури, авторка багатьох підручників і посібників Раїса Мовчан. Книжку відкриває її передмова, витримана в урочистому дусі. Раїса Мовчан розповідає про своє відчуття духу Розстріляного Відродження, дає важливі методологічні зауваження. Зокрема, пояснює, що багато матеріалу для книжки взято з архівів Миколи Плевака, який свого часу готував низку масштабних і важливих біографічних проектів із сучасної йому української літератури, але реалізувати, «окнижити» їх не зміг.

У автобіографіях, котрі ввійшли до цієї книжки, письменники, дослідники літератури, художники докладно або стисло розповідають про своє життя, про творчий та ідейний шлях, про буденні факти і про справжні карколомні пригоди. Десь просто методично викладають інформацію, десь емоційно діляться пережитим, десь ховаються і вдають із себе взірцевих прихильників радянської влади чи пояснюють власні «ідеологічні помилки» й «ухили» (пригадаймо, що автобіографії писалися наприкінці 10-х, у 20-ті та на початку 30-х років ХХ століття — тобто в далеко не безхмарний для творчої, ідейної свободи, свободи сумління період становлення радянського тоталітаризму), десь, нарешті, відверто іронізують із себе та з обставин свого життя. Внутрішня свобода і внутрішній переляк. Серйозне і легке ставлення до себе. Уважні замальовки і пунктирні накреслення подій. Усі ці розмаїті підходи і способи бачення сходяться разом у книжці «Самі про себе», витворюючи в підсумку строкатий і переконливий портрет непересічної доби та її непересічних героїв.

Ці герої дуже різні. Серед них — і абсолютні класики Розстріляного Відродження, і постаті, відомі лише вузьким фахівцям. З одного боку, можна назвати Остапа Вишню. Український письменник-гуморист номер один і автобіографію свою зробив іронічною та веселою. «Моя автобіографія», зрештою, то один із цілковито хрестоматійних «вишневих» творів, один із найвдаліших і найсвіжіших. Згадати хоча б такі вічно актуальні рядки: «Громадянська війна. Брав участь. Летить шрапнель, а я ховаюсь. Весь тягар громадянської війни переніс. І в черзі по пайки стояв, і дрова саночками возив, і городи копав. А найтяжче було нести два пуди борошна з Лаври аж на Гоголівську вулицю, в Київі. «Собачою тропою» ніс, а потім Шевченківським бульваром. І кректав, і стогнав, і сідав, і присідав. А таки доніс. Не кинув «здобутків революції». Тяжко було, але «ми перемогли». Або Валер’ян Поліщук, плідний поет і культуртрегер, романтик і авангардист. Він в автобіографії переказує, до прикладу, авантюрну історію власної втечі з денікінського полону, коли з готельної кімнати, що правила за камеру, він тихо зістрибнув у двір і нахабно пройшов повз вартового, а той навіть не подумав затримати такого впевненого в собі чоловіка.

Прикладом маловідомих, забутих діячів може тут бути Василь Чапля, письменник, літературознавець, мовознавець, критик, публіцист родом із Дніпропетровщини, який закінчив своє життя в еміграції та написав про себе «Писати люблю над усе...».

Таке поєднання героїв різного значення та різної знаності привабить не лише загально зацікавлених в історії культури читачів, а й тих, хто провадять різноманітні дослідження. Бо ж саме в таких автобіографіях можна зустріти і важливі факти, і не менш важливі тлумачення цих фактів, демонстрацію певного до них ставлення.

Закінчується книжка «Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років» примітками і біографіями, підготовленими так само Раїсою Мовчан.