Про українських книжкових героїв, цікавих світові
Читати — зарубіжну і вітчизняну класику, історичну літературу, сучасну українську прозу і поезію, публіцистику. Книжку за книжкою, а можна — дві-три одночасно, радять експерти «Дня». Аргумент — в українській літературі багато героїв, які би могли стати цікаві світові — своїм характером, харизмою, життям...
Ігор ЧЕКАЛЕНКО, лідер громадського руху «Холодноярська республіка»:
— Нещодавно прочитав книгу Василя Шкляра «Чорний Ворон». Раніше не читав нічого з його творів. Тож це було до певної міри відкриття Шкляра як автора. Думаю, таку прозу корисно почитати нашим можновладцям (якщо вони, звісно, читають), щоби усвідомити, до чого може довести нерозумна політика. Люблю читати історичні книжки. Щоб розслабитися, можу інколи гортати детективи Акуніна...
Колись була дуже поширеною «Роман-газета» — щойно виходили якісь новинки, там про них можна було довідатися і відповідно легше визначитися, що варте уваги, а що — ні. Зараз є багато цікавих сучасних авторів. Нещодавно купив книжку сучасної української прози, де зібрані твори десятьох авторів. Власне, на відпочинку варто переглянути такі невеличкі оповідання — щоб мати уявлення про сучасні літературні процеси.
Наталка МАМАЛИГА, акторка Черкаського драматичного театру імені Тараса Шевченка:
— Зараз читаю публіцистику. Мені подарували книгу «Історія Трипільської культури». Зазвичай читаю наших сучасних українських письменників. Серед них можу виокремити Юрія Андруховича і Оксану Забужко. Ще в нас із чоловіком був період, коли намагалися знаходити якісь більш-менш правдиві матеріали про історію України, надто — про ту історію, яка замовчувалася, зокрема про Українську повстанську армію. Книги купували в Києві у Центрі національного відродження імені Степана Бандери.
Що читати сучасним українцям? Звичайно, в першу чергу хочеться порадити твори Валерія Шевчука — усе, що він написав. Оксана Забужко зараз презентує цікаві твори. Жадана треба читати, Прохаська, драматургію Ірванця, прозу Шкляра. Найбільшим потрясінням для мене, напевно, стала книга Василя Барки «Жовтий Князь». Перед тим, як Андрій Жолдак у нас ставив виставу «Ленін Love, Сталін Love», я цей твір перечитувала, і він на мене справив сильне враження. Щодо дитячої літератури, то доньці нещодавно купила «Чарлі і шоколадна фабрика» Роальда Дала — цікава книжка і чудовий переклад українською.
Сергій ФОМЕНКО, лідер гурту «Мандри», учасник фестивалю авторської пісні «Співочі вечори» в Черкасах:
— Симпатизую двом персонажам — Дон Кіхоту та Гекльберрі Фіну. Із сучасної дитячої літератури люблю Всеволода Нестайка і його «Тореадорів із Васюківки» — Павлушу Завгороднього та Яву Реня. В українській літературі взагалі багато героїв, які могли би бути зразками цікавого життєвого досвіду для людей у всьому світі. Але поки що ми їх не вивели на світову арену. Можливо, за допомогою музики будемо виводити персонажів на кшталт... Устима Кармалюка. У нас є пісня про нього. Співаєш, а потім питають: «Хто такий цей Кармалюк?».
Пригадую, у школі дуже подобалося читати «Кайдашеву сім’ю», ця книга викликала в мене гомеричний сміх. Завжди подобалися вірші Шевченка своїм драматизмом... Дуже люблю також книжки Валерія Шевчука. Це потужний сучасний автор. Усі його книжки — «Срібне молоко», «Око прірви» — їх відкривати й відкривати!
Із щойно прочитаного — роман «Залишенець» Василя Шкляра. Відпустку провів у Карпатах, і там читав про отамана Чорного Ворона, про останні роки боротьби із комуністами на нашій території, про Холодноярську республіку... Ця книжка мене просто вразила. До речі, у Холодному Яру я ніколи не був. Але так сталося, що коли ми відпочивали в Карпатах, туди приїхав історик Роман Коваль, який саме був рецензентом цієї книжки Шкляра. Ми з ним дуже довго про все це спілкувалися, і я отримав для вивчення купу літератури з цього приводу.
Олена ЖЕЛЄЗНЯК, поетеса, ведуча програми «Наша мова» на черкаському радіо «РосьFM»:
— Наразі читаю літературу з когнітивної лінгвістики, бо потрібно терміново написати наукову статтю. Читаю праці Юнга у російських перекладах, оскільки вони доступніші, їх легше знайти — як у книгарнях, так і в бібліотеках. Хоча деякі речі ще взагалі не перекладені, на жаль, і це цікаві речі, принаймні для мене. Читане на диво легко сприймається, розумію без проблем, на противагу деяким сучасним працям, які треба читати зі словниками і розбирати по слову. Можливо, дехто це сприймає як прогрес наукової думки.
Зараз узагалі є велика проблема з науковою літературою, перекладеною українською. Якщо книжки і є, то коштують дорого, призначені, очевидно, не для роботи, а для колекції, щоб хвалитися: ось подивіться, у мене це є українською. Для мене немає різниці, чи праця перекладена українською, чи російською (хоча, звісно, краще читати в оригіналі), але для іміджу нашої науки україномовні переклади дуже потрібні і важливі. Зрештою, це будуть сучасні переклади.
Також останнім часом надаю перевагу фантастиці. Укотре відкрила для себе американського письменника Айзека Азімова. Порівняла його з іншими фантастами і зрозуміла, що таке справжня література. Переглядаю Рея Бредбері. А нещодавно знайшла вдома старезну книжку Стефана Цвейга. Із задоволенням читала відомі і ще не читані досі новели. У відпустку брала поезію. Сучасну українську, зокрема й верлібри Ігора Римарука, Івана Малковича, Тетяни Винник, Людмили Таран... Зараз ще читаю «Самопізнання» Бєрдяєва. Він особистість «розкладає по поличках». Багато чого зрозуміла в собі, в основному на контрастах.
Можу читати одразу кілька книг. Це не заважає, навіть навпаки — проводиш паралелі, відкриваєш нові аспекти, які, можливо, і не помітила б. А взагалі, коли я читаю, то тікаю в книгу повністю, як в інший світ, тому, мабуть, і не виникає проблем із паралельним читанням. Тим паче, що зазвичай це книги абсолютно різного напрямку — художні, наукові, публіцистичні.
