Про вектор порозуміння

Польський публіцист і громадський діяч, головний редактор культового часопису Kultura (Париж) Єжи Ґедройць (1906—2000) був одним з найбільших принципових прихильників української державності. Саме завдяки Ґедройцю з’явилася друком антологія української літератури 1917—1933 років «Розстріляне відродження», підготовлена Юрієм Лавріненком. На думку дослідників, саме Єжи Ґедройць є автором цього терміну, яким нині прийнято позначати покоління українських культурних діячів 30-х рр. ХХ століття, знищених сталінським режимом. Хоча сам Ґедройць писав небагато, його культурно-організаторська й видавнича діяльність стала потужним чинником не лише культурного розвитку, а й формування добросусідських взаємин між країнами Східної Європи, зокрема між Україною та Польщею.

Днями у Києві була анонсована поява книжки Єжи Ґедройця «Автобіографія у чотири руки» в перекладі Лесі Лисенко. «На жаль, постаті світової європейської культури, важливі для розуміння та реалізації європейських цінностей, в Україні були практично невідомими. — коментує для «Дня» появу нового видання головний редактор видавництва «Дух і Літера» Леонід Фінберг. — Поступово, крок за кроком ми просуваємося в пізнанні цього культурного пласту, вкрай актуального, зокрема під кутом зору українських проблем. В Україні вже були видання, присвяченні Ґедройцю. Йдеться серед іншого про матеріали, підготовлені Олею Гнатюк та Богумілою Бердиховською. Українською були опубліковані праці Ґедройця, присвячені нашій країні. Серед іншого хочу відзначити видання «З нотаток редактора», яке вийшло у Серії «Підривна література» Бібліотеки «Дня». Водночас постать Ґедройця потребує подальшого дослідження. Дуже важливо, щоб український читач познайомився з його біографією, написаною самим автором. Саме з цією метою ми обрали для публікації його книжку «Автобіографія в чотири руки». В ній охоплене майже все життя Єжи Ґедройця — від дитинства до останніх років. Книжка висвітлює фантастичну історію осередку культури, навколо якого об’єдналися європейські й передусім польські інтелектуали. Співпрацювали з ним й український науковець та публіцист Богдан Осадчук, російський письменник та дисидент Володимир Буковський та чимало інших. Важливо, що ці люди відстоювали погляди, які йшли всупереч традиційним стереотипним концепціям як польської, так певною мірою й української діаспор. Ідеться про моделі порозуміння, які запропонували, на мій погляд, найвизначніші гуманісти другої половини ХХ століття. Безумовно спадщина Ґедройця вплинула на нинішні українсько-польські відносини. Вона стала тим вектором, що на нього орієнтувалися люди, які прагнули порозуміння. Така позиція потребувала певною мужності. Йшлося про відмову від територіальних претензій, які лунали з усіх боків — польського, німецького, українського. Натомість Ґедройць обстоював тезу про те, що кордони, які склалися після війни, є остаточними. Завдання, на його думку, полягало в тому, щоб нації, які живуть поруч, шукали й оберігали порозуміння між собою й будували свої країни як демократичні, з повагою один до одного і з гарантією прав усіх народів, які живуть на цих територіях».