Щоденник небайдужого інтелектуала

Нещодавно у київській книгарні «Є» відбулася презентація книжки українського письменника, громадського діяча і літературознавця Михайла Слабошпицького «Гамбіт надії (Україна: констатації, матеріали, виклики, сподівання)». У ній автор пропонує читачам власне бачення усіх подій, що відбулися в країні впродовж останніх місяців — від Майдану і до початку збройного конфлікту на сході. Модерував захід письменник, політик і дипломат Юрій Щербак. До участі були також запрошені Дмитро Павличко, Володимир Загорій, Павло Мовчан, Павло Гриценко, Богдан Бенюк, Ірина Фаріон, Любов Голота, Валерій Гужва, Юрій Дорошенко, Сергій Грабар та інші. Гостей було так багато, що всім навіть не вистачило місця у головній залі — організаторам довелося увімкнути трансляцію на екрані у сусідньому приміщенні.

Книжку «Гамбіт надії» було створено на основі записів, які Михайло Слабошпицький здійснював щодня. Фактично це щоденник, про існування якого тривалий час не здогадувалися навіть друзі автора. «Цінність цього твору передусім у тому, що він дуже змістовний — містить багато фактів, інтерпретацій і коментарів, — розповідає Юрій Щербак. — В епоху Інтернету і соціальних мереж нам здається, що історію вже зафіксовано. На мою думку, це — хибний підхід, бо поки вона не закарбована у слові, її не можна вважати історією. Читаючи цю книжку, в якій йдеться загалом про події, що відбулися нещодавно, я ловив себе на думці, що чимало речей вже почало забуватися. Дуже точно автор передав атмосферу Майдану, адже він був його безпосереднім учасником і щоденно перебував у центрі протистояння. Охоплює книжка й зовсім нещодавні події й тому виглядає дуже свіжо та актуально».

Багато уваги Михайло Слабошпицький приділив у своєму творі аналізу параноїдальної концепції альтернативної історії, яку відстоює Путін та його оточення. «Він представляє Україну в абсолютно викривленому світлі, й ми це знаємо, але часто почуваємо себе безсилими, бо не маємо що протиставити потоку жахливої пропаганди, — вважає Юрій Щербак. — Найгірше, що історичну концепцію Путіна сприйняли навіть деякі європейські політики на зразок попереднього президента Чехії Вацлава Клауса... Книжка Михайла Слабошпицького — це тривога за майбутнє України, це — літопис нашого болю, страждань, нашої надії, гідності й нашої перемоги».

Зрозуміло, що окрім власне книжки учасники зустрічі чимало говорили про соціально-політичну ситуацію в країні. Кожен прагнув поділитися власними думками та переживаннями. Саме в цей час у приміщені книгарні всіх зненацька застала звістка про знищення російськими бойовиками пасажирського боїнгу в небі над Донбасом. Спершу пошепки, а потім і привселюдно гості почали обговорювати цю жахливу новину. «Сьогодні ми є свідками етнічної війни Росії проти українського народу, — наполягає Юрій Щербак. — Це підтверджують численні злочини, які здійснили бойовики саме щодо українських активістів Донбасу. Хочу нагадати, що етнічні аспекти війни, відповідно до міжнародних документів, вважаються злочинами проти людства. Українська влада повинна казати про це так голосно, щоб почув увесь світ».

Наприкінці зустрічі, вислухавши усі враження і привітання, з коротким виступом взяв слово сам автор. «У кожного, хто пише, є благословенна ілюзія про те, що він знає таке, чого не знають інші, — каже Михайло Слабошпицький. — Я усвідомив, що це лише ілюзія, ще тоді, коли працював над книжкою про перший Майдан 2004 року. Дуже важливим є ступінь готовності читача сприйняти і зрозуміти написане, адже відомий парадокс свідчить про те, що людина може прочитати у книжці лише те, що вона вже знає. Все інше читач просто не помічає. Коли сталося перше насилля на Майдані, я зрозумів, що революція 2004 року — це був романтичний карнавал, а не революція. Один з лейтмотивів книжки — розповідь про те, як попередня влада знищувала всі інститути держави: армію, міліцію, СБУ, інформаційний простір, науку та освіту. Деякі колишні співробітники спецслужб щиро переконували мене, що в Небесну Сотню стріляли самі майданівці. З мого боку був протест і спроба, наскільки це можливо, з’ясувати правду й подати свою версію. Коли почався збройний конфлікт на сході, стало зрозуміло, що держави насправді немає, є лише декларація. Вся українська держава обмежувалася Майданом. Майдан намагався створити й поширити її на всю територію, яка називалася «Україною». Переконаний, що читач знайде у книжці також багато такого, чого насправді тут немає — це пояснюється особливістю нашого сприйняття. Сьогодні навіть сам я достеменно вже не знаю, які думки потрапили в книжку, а які — ні. Надто багато довелося обміркувати за останні місяці. Вважаю, що кожен із нас, тих хто був там, міг би написати власну книжку про Майдан — мовчати сьогодні не може жодний нормальний індивід в Україні.