Сила горизонтальних зв’язків

Уже традиційно «Книжковий Арсенал» – значно більше, ніж суто літературна подія. Щоразу цікаво спостерігати, як ідеї, висловлені в книжках (і не тільки), набувають нового втілення – реалізуються в презентаціях, дискусіях або ж у візуальній чи музичній формі. Цьогоріч програма пропонує широкий спектр таких форматів, здійснених завдяки спеціальним проектам, кураторським програмам, виставкам. І дає змогу поглянути на те, як сприймається Україна у світі, яким є її бренд. Забігаючи наперед, додамо: нарешті у цій сфері є хороші новини.

ВІД ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ ДО НОВОЇ ЗЕЛАНДІЇ –МІЖНАРОДНА ПРОГРАМА ФЕСТИВАЛЮ

Разом з традиційно потужною українською програмою, організатори підготували й цікаву міжнародну. Загалом, до Києва приїхали гості з 20 країн, тож українці мають змогу дізнатися більше про теми від літературних зв’язків між Україною і Латинською Америкою до новин літератури Нової Зеландії. А Канада цьогоріч має особливий статус на фестивалі й представляє окрему низку заходів.

Важливу роль у подіях фестивалю відіграє дитяча програма, яка навіть має свою тему – «Ось, власне!». Як зазначають організатори, їхньою метою було актуалізувати «проблему домінування в сучасній дитячій літературі перекладів та необхідність підтримки вітчизняних авторів та видавців, важливість, перспективність і потенціал своїх крутих "зірок" дитячої літератури». Символічно, що саме тут було презентовано збірку «Фонтан казок. Сучасні українські казки», яку упорядкував письменник Іван Андрусяк. На його думку, ця книга унікальна для України, бо є фактично першою антологією саме сучасних українських авторських казок.

Цьогорічний фестиваль представлений і кураторськими програмами. Наприклад, Андрія Бондаря «Хто я? В розмові з сусідами» (дискусії зокрема з нігерійським і американським письменником Крісом Абані, лауреаткою міжнародної літературної премії Crystal Vilenіca Award (2004) за найкращий поетичний перформанс, письменницею Вальжиною Морт й іншими). А Ірина Славінська підготувала програму «Говорить Київ», що присвячена 95-річчю Українського радіо (завдяки якій можна відчути, як працює живий ефір, послухати радіоп’єси, «аудіокнижку наживо» та багато інших незвичних для фестивалю подій).

ПОТУЖНА ВІЗУАЛЬНА ПРОГРАМА ТА БРИТАНЕЦЬ, ЯКИЙ ОБРАВ НЕ МАЯМІ, А ОДЕСУ

Багатогранність «Книжкового Арсеналу» творять і спеціальні проекти. Зокрема, «свіжий погляд» додала потужна серія заходів Олени Брайченко про культуру кулінарії наших сусідів та науково-популярного журналу «Куншт» (чиї події можна впізнавати уже по заголовках: ««Цікаво й доступно про математику» – презентація математичного бестселеру «Неймовірні числа професора Стюарта» або «Дискусія вченого та інопланетянина «Що ми розкажемо про нас позаземним цивілізаціям?»). А ще заходи щодо коміксів, публічних бібліотек, а також уже, можна сказати, традиційно – програма від Києво-Могилянської бізнес-школи (слухаючи яку, розумієш, що в Україні потроху починає відроджуватися традиція меценацтва) та окрема серія подій на тему фантастики.

І це все у поєднанні з надзвичайно потужною візуальною програмою. Цього року це й проект «РОЛІТ. СУСІДИ», міжнародна виставка ілюстрації (авторів з Німеччини, Австрії, Угорщини, Чехії) «Сусіди», художньо-ігровий проект PictoricBox, текстова витинанка у проекті «Музика, яка вийшла за межі», виставка ілюстрацій «Динозаври не їдять світлофорів». Особливе місце серед них посідає проект «Рутенія. Анімована абетка Василя Чебаника», що підтримує прагнення автора повернути графіку літер до справжньої допетровської кирилиці, надати українській мові її власної візуальної форми. А також ще один проект – «Дитвидав», де всі відвідувачі можуть побачити улюблені з дитинства книжки й прочитати коментарі про тих людей, яким ми завдячуємо чудовим оформленням.

Однією з візитівок фестивалю впевнено можна назвати проект «Обабіч». Це донбаські образи фотографа Віктора Марущенка та більш недавні фото відпочивальників в Одесі, життя переселенців британця Марка Невілла. Це справжня must-see виставка фестивалю. Радимо обов’язково взяти ліхтарика й подивитися на фото шахтарів, а також провести кілька хвилин, послухавши у спеціальній кімнаті коментар Марка Невілла про його прагнення за допомогою фотографії сприяти вирішенню соціальних проблем, як він був вражений нашими переселенцями, які не просили в нього допомоги, а лише хотіли розповісти свою історію. І, власне, як це вплинуло на те, що коли The New York Times запропонував пофотографувати людей, які відпочивають в рідній країні, він обрав не Маямі, а поїхав в Одесу.

Утім, і це ще не все. Перфоманси (серед них і унікальне поєднання сучасної поезії, музики і візуальних образів – проект «роздІловІ») й музичні виступи, концерти у межах програми «40 років гіп-гопу», InkBox, покази фільмів – різноманіття форматів справді вражає.

«НИНІ ПОКОЛІННЯ ОБ’ЄДНУЮТЬ ВЕЛИКОЮ МІРОЮ СПІЛЬНІ ВИКЛИКИ, ЩО СТОЯТЬ ПЕРЕД НИМ»

Центральною темою цьогорічного фестивалю є сусідство. Багато заходів присвячено темі Іншого, діалогу з ним. Причому порушувалися і непрості теми – ставлення до ромів, реакції на ініціативи будівництва мечетей кримськими татарами. Наприклад, Катерина Сєргацкова, засновниця проекту «Заборона», наголосила на тому, що досі мало створено умов, щоб можна було розповісти про свою іншість. Водночас, як зауважила журналістка Олеся Яремчук, у нас є приклади мирного співжиття багатьох народів.

У кожному разі, з чим точно можна погодитися: потрібно більше ділитися досвідом одне одного, способами взаємодії та віднаходити нові формати комунікації. Було згадано, як колись «Народний Рух» організовував поїздки вчителів з одного регіону в інший задля кращого пізнання українцями самих себе. Нині, схоже, настав час нових форматів, нової мови діалогу.

До слова, поетка й літературознавець Олена Галета каже, що пошук нової мови, нового способу говорити – це є ознака, яка об’єднує представників певного покоління. Бо насправді, на її думку, нині покоління об’єднують великою мірою спільні виклики, що стоять перед ним.

УСПІХ ВИСТАВКИ УКРАЇНСЬКИХ ТЕАТРАЛЬНИХ КОСТЮМІВ У НЬЮ-ЙОРКУ ТА ЧИ МОЖНА ПОПУЛЯРИЗУВАТИ УКРАЇНСЬКЕ БАРОКО

Одним із сучасних викликів є повернення України на ментальну мапу світу. І тут питання мови (у широкому сенсі – як способу представлення інформації про нашу країну) є чи не основним. Про це на «Книжковому Арсеналі» говорили, наприклад, у контексті авангарду (як відомо, це тема, яку нині Україна активно просуває у світі). Під час дискусії було звернено увагу на кілька ключових моментів.

По-перше, що цікавитися у світі будуть тим, до чого в нас буде інтерес. Більш того, для нас самих зацікавлення переважно забутими пластами української культури, це ще й своєрідна адаптація до реальності, бо без властивостей свідомості, які спричинили появу того ж авангарду, важко бути сучасним. По-друге, потрібно більше комунікувати, запрошувати кураторів з-закордону. Було згадано приклад, як після відвідування Форуму до 140-річчя Малевича один з кураторів довгий час викладав фото у Фейсбуці, і ці дописи збирали велику кількість вподобань.

По-третє, у своєму прагненні говорити до світу мовою, яку він розуміє, через ті епохи, які йому знайомі, не варто обмежуватися лише європоцентричною парадигмою. Наприклад, постало питання, чи можна популяризувати українське бароко. І було наведено приклад успішної виставки бразильського барокового мистецтва. Згадали на цій розмові й про те, який успіх викликала виставка українських театральних костюмів у Нью-Йорку. Як зазначає американський славіст, літературознавець Віталій Чернецький, українська культура в такий спосіб перестає сприйматися як екзотична, і наша держава усе більше постає у світі як європейська країна з потужним культурним життям. Сподіваємося, що переможці цьогорічого конкурсу «Найкращий книжковий дизайн», які увійдуть до колекції найкрасивіших книжок світу й будуть представлені на Франкфуртському й Лейпцизькому книжкових ярмарках, матимуть не менш вагомий вплив. 

УСПІШНІ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО БРЕНДИНГУ

Радує, що в України є ще успішні історії, які можуть стати прикладом і джерелом натхнення для наступних проектів. Зокрема, «Книга-мандрівка. Україна», англомовна версія якої була представлена на «Книжковому Арсеналі». У ній вміщено 1200 маловідомих фактів про Україну, як-от історія про українця Юрія Кнорозова, який розшифрував писемність майя, у поєднанні з майстерно виконаною візуальною складовою. Як зазначили автори ідеї проекту, у майбутньому планують переклад (є запит) на французьку, данську, турецьку мову. Важливо, що на основі цього проекту творяться інші – мультфільми (уже перекладені німецькою), activity books, у яких в ігровій формі можна пізнавати відмінності між, наприклад, Німеччиною та Україною.

Ще одним успішним прикладом є історія мультимедійного проекту Ukraїner, учасники якого їздять експедиціями по Україні й показують її такою, якою раніше майже ніхто не бачив. Відео в сучасних форматах, зокрема VR, фото, ґрунтовні тексти – усе це дає змогу створити неймовірний образ України. А їхні відео-презентації регіонів, «Україна з неба», завдяки співпраці з Міністерством інформаційної політики перекладені на чотири мови. Більш того, сайт проекту має 8 мовних версій, а на днях з’явилася дев’ята – іспанська. І це все на волонтерських засадах. Та головне, як слушно помітив автор проекту Богдан Логвиненко, Ukraїner – це інструмент для промоції України у світі. Кожен може ним скористатися – поширивши відео чи матеріал.

А представниця Міністерства інформаційної політики розповіла, що ними також було підтримано проект «Україна 360°», у 2018 році на ключових світових каналах – BBC, CNN, Euronews – було запущено соціальну рекламу про Україну. Також підтримується бренд Ukraine now.

«ТВЕРЕЗИЙ, НЕУПЕРЕДЖЕНИЙ ПОГЛЯД НА ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ»

Не менш докладаються до створення бренду України, насамперед, для самих українців й книжки газети «День». «Мені дуже подобається газета, особливо її тверезий, неупереджений погляд на те, що відбувається. А «Маршрут №1» по Україні – це велика знахідка. Щодо книг, то, як на мене, серія «Підривна література» – це те, що сьогодні особливо потрібно. Найбільше мене вразив "Щоденник" Шевченка, виданий у цій серії, я його купила теж на "Арсеналі". Була вражена, виявляється, це абсолютно інша людина. Завдяки роботі "Дня" змінюється погляд, прибираються всі стереотипи", – поділилася Людмила Дмитрівна.

Працівники молодіжної бібліотеки теж розповіли: «Ми весь час передплачуємо газету "День" і, звичайно, купували всі попередні книжки, які були. Це хоч і не масова література, але завжди користується попитом, бо це актуальні книги. Зараз особливо важливими є ті з них, що пов’язані із взаєминами з Росією, історичними паралелями з сучасністю – «Сила м’якого знаку», «Дві Русі» та інші. Ми, бібліотекарі, й для себе купуємо. Тож завжди співпрацюємо з газетою і чекатимемо нових книжок».

«Телевізор відключила, ні радіо не маю, тільки читаю. Прочитала і все розказала – про те, про те, про те. І так уже давно – я років десять виписую газету. Завжди читаю газету «День» із задоволенням. Бажаю їй процвітання, щоб люди читали газету так, як я. Усе відключила, тільки газету читаю, але більше знаю. А щодо книжок у мене майже всі є, крім останньої. Особливо мені запам’яталися «Апокрифи Клари Ґудзик». Хоч кожна книжка по-своєму цікава, бо я люблю Україну й читати про неї», – зазначає Галина Василівна.

«БАШТИ» Й «ПЛОЩІ»

Насамкінець варто нагадати, що організатори цьогорічного «Книжкового Арсеналу» заклали в нього потужну концептуальну ідею: «Британський історик Ніл Фергюсон говорить про вертикальний і горизонтальний вимір комунікації суспільства, «башти» й «площі», протистояння між ієрархіями й мережами. Він говорить про силу горизонтальних зв’язків, які можливо налагоджувати й посилювати лише завдяки власній присутності й участі. Більше жодних ілюзій щодо віртуальних мереж… Варто повертатися до фізичної взаємодії, до тієї самої ринкової площі, у вужчому сенсі – до інституцій культури, де можна долати в собі страх реального спілкування з Іншим». «Книжковий Арсенал», безсумнівно, став тією «площею» у реальному, а не віртуальному просторі, де плекаються і формуються ідеї та комунікують про цінності.

Ще є можливість долучитися до цього інтелектуального свята – завершальний день фестивалю завтра. І запрошуємо усіх до стенду газети «День» – В6.11.