Український Голлівуд

У Будинку кіно представили одразу дві книжки, присвячені історії українського кіно. Завдяки провідним кінознавцям національне кіно впевнено виходить із тіні, допомагаючи ствердитись у власній ідентифікації дедалі більшій кількості людей, які прагнуть знайти опору в правдивій історії своєї країни.

Перша з них — «Історія українського кіно» (том II), присвячена нелегким рокам репресій, жорсткого тиску на національну самосвідомість, повне підпорядкування «центру», розташованому в Москві, воєнним рокам. У ньому йдеться про 1930—1945 роки. Автори статей у ньому і цілих розділів — Р. Бучко, О. Волошенюк, А. Дорошенко, Н. Кульчинська, Л. Новікова, О. Пашкова, Р. Росляк, С. Тримбач, (останній є також науковим редактором), уникаючи ваговитих наукових термінів, знайшли вірний шлях багатоплановості історії самого кіно і часу.

Адже на початку 1930-х український кінематограф розвивався автономно, являючи світові власний світогляд, пильно вдивлявся у власну соціокультуру. Ідеологія більшовизму і його культового тирана диктували повне підпорядкування владі. У сфері культури зокрема. Головне — стерти індивідуальні риси. І розмова з читачем триває не лише про поступальний розвиток самого кінопроцесу, але й про держполітику, навчальний процес, кінокритику, кінопрокат тощо. Один з акцентів — на операторському мистецтві, яке формувалося саме в ті роки.

Уже існує електронна версія видання на сайті видавця — Інституту мистецтвознавства, фольклористики й етнології ім. М. Рильського НАН України.

Друге видання — «Кіно, народжене Україною», автор — Сергій Тримбач, розраховане на доволі широке коло читачів і шанувальників національного кіно. Це — його історія в картинках, із точним коротким, прекрасно написаним текстом автора, одного з найбільш значущих і послідовних дослідників українського кіно.

В основі цього видання — ентузіазм двох людей — голови «Самміт-книги» Івана Степури й автора. Голові видавництва потрапила до рук книжка «Голлівуд у картинках», яка наштовхнула на думку зробити щось подібне про українське кіно. Сергій Тримбач миттєво відгукнувся на цю ідею і поринув у роботу. Титанічна праця в держмузеях, архівах і робота з приватними колекціями дали неперевершений результат не лише повноти самої історії українського кіно, але й візуальних відкриттів для читачів. Оповідь розпочинається від «старту» нашого кіно 1896 року — втрачені кадри, зняті Альфредом Федецьким, відомим фотографом і першим українським кінооператором, тобто роками становлення нашого кіно (1896—1930), через кіно, що «марширує» (1930—1945), післявоєнне (1946—1954), час відлиги (1955—1963), кіномодернізації (1964—1990) до сучасного українського кіно (1990—2016).

Пізніше ідеєю книги захопилися ті, чиїми зусиллями здійснено безпосередньо її появу у вигляді друкованої продукції, виданої видавництвом «Техніка» за участі «Самміт-книга», на замовлення Держкомітету телебачення і радіомовлення України за програмою «Українська книга» 2016 року і фонду «Відродження».

Поява таких видань — безумовна подія в культурному житті країни, яке не дуже-то жалує культуру. Недаремно на презентації був повний аншлаг. А на додаток до шикарних видань було показано фільм Юрія Терещенка 20-річної давності, присвячений 100-річчю кіно — «Важко перші 100 років». У ньому про кіно говорять, жартують, згадують справжні легенди нашого кіно — незабутнього Сергія Параджанова, який ще шанував його, відкритого і усмішливого Юрія Іллєнка, Олександра Роднянського, який ще любить і вболіває за Україну, видатних артистів. Час минає, кіно вже 120, «иных уж нет, а те — далече...». Але фільм виглядає більш ніж актуально, на одному диханні. І українське кіно — є!