Українці й досі страждають від наслідків Голодомору

У Дніпропетровську вийшла друком книжка про вплив Голодомору і сталінських репресій на психіку українців. Її автор — науковий співробітник Інституту соціальних досліджень Ірина Рева. «Коли ми обговорювали в Інституті концепцію книжки, то планували, що це буде науково-популярне видання, — розповіла вона на прес-конференції. — Але коли почали заглиблюватися у проблему, виявилось, що про наслідки сталінського терору написано не так вже й багато. Тому довелося виконати певну пошукову роботу. У результаті з’явилося дослідження під назвою «По тій бік себе: соціально-психологічні та культурні наслідки Голодомору і сталінських репресій». Книжка містить список літератури і посилання, завдяки яким читач може бачити, звідки узято ту чи іншу інформацію.

Окрім того, було проведено експертне опитування психологів і психотерапевтів щодо наслідків Голодомору для суспільства, і їх думки враховано в роботі. «Використовуючи документи, свідчення очевидців, я розглянула таємниче явище регресії особистості, — розповідає Ірина Рева. — Регресія — повернення на попередній етап розвитку — відбувається, якщо одна з базових потреб людини, наприклад, потреба в їжі, у сні, у відчутті захищеності тривалий час залишається незадоволеною. Найчастіше за такої ситуації вся соціальна надбудова особистості руйнується і на другий план відходять моральні установки, ідейні переконання, принципи, культурні цінності, а всю увагу голодуючого поглинають питання, пов’язані з їжею». Колега І. Реви, кандидат історичних наук Володимир Панченко переконаний, що Голодомор завдав глибокої психічної травми людям, які його пережили. «Наслідком травми є страх повторення пережитого жаху», — зазначає він. За даними соціологів, ще на початку 90-х років  приблизно 70% опитаних українців боялися голоду, хоча поступово в дітей та онуків людей, що потерпіли від Голодомору, страх зменшується. Проте навіть у їхній поведінці можна спостерігати деформації, зумовлені страхом голоду. Наприклад, схильність доїдати їжу через «не хочу», аби «не пропало». Іншим постгеноцидним страхом, що зберігається на рівно підсвідомості, є страх перед начальством, адже під час Голодомору саме представники влади проводили агресивні дії щодо селян, вилучали і конфісковували зерно. «Ще один із страхів, який прийшов до нас з радянських часів, — це страх самовираження, страх сказати або зробити «щось не те», страх бути активним і діяти із власної волі, а не під «мудрим керівництвом», — каже В. Панченко. «На нашу думку, у людей, які пережили Голодомор, відбулося зниження самооцінки. Це типова реакція жертви на події, що травмують, яким вона не змогла протистояти», — вважає дослідник.

Психолог Наталія Валедова також зазначає, що масовий голод не минув безслідно для українців. «Голодомор не міг не вплинути на подальші покоління. Безумовно, існує передача досвіду з покоління в покоління. Це виражається в родинних традиціях, господарюванні. Я добре пам’ятаю, як моя бабуся, а потім і мама зберігали сухарі в наволочці». Дніпропетровські дослідники вважають, що наслідки історичної травми загалом тривають три-чотири покоління. І саме нині місією третього покоління може стати прискорення подолання постгеноцидних явищ, аби передати дітям радісніший світогляд, моделі відповідальної, дієвої і успішної поведінки. «Ми, українці, повинні навчитися любити себе і бути щасливими, а також передати нащадкам ці, вже вдосконалені, життєві сценарії», — кажуть учені.