«В епіцентрі творчого процесу...»
Читаючи — весь час поглиблюєш знання і розширюєш кругозір. Навіть коли перечитуєш щось через десять — двадцять років із часу першого прочитання. Адже ти змінився — у сприйнятті життєво важливих істин, оцінці подій минулого; навчився розрізняти головне й другорядне... Зрештою, вибірково «законсервовані» емоції та настрої минулого є цінністю пам’яті, і повернення до них буде дивовижною, може, навіть пригодницькою мандрівкою бульварами серця. Про це говорять експерти «Дня», звертаючи увагу читачів на такі тези: хто не пам’ятає історії — приречений повторювати її помилки в майбутньому; серед опису розрух, страждань, поневірянь завжди присутня любов; не має значення, яке місто є тобі рідним, має значення ставлення до нього; перечитуєш журнал «Українське мистецтво» і відчуваєш себе в епіцентрі творчого процесу...
Галина ДЮГОВСЬКА, член Спілки дизайнерів України, художник із текстилю:
— У мене над ліжком є поличка з книгами, своєрідна бібліотека на всі смаки. Тому я читаю одразу не одну книжку, а всього потроху. Є журнали щодо інтер’єру, але це більше стосується моєї роботи. Якось на поличці лежала книжка «Украшаем дом цветами», а зараз на її місці — «Квіти у легендах та переказах». Якраз її читаю, дуже подобається. Минулого року я була у Коктебелі на пленері, що проводився у Будинку-музеї поета Максиміліана Волошина (дім поета у свій час був місцем паломництва творчої інтелігенції. — Авт.). Так ще з вересня лежать «Коктебельські береги» Волошина. Це збірка віршів, тому читаю їх і надихаюсь.
І ще лежить у мене альманах «Українське мистецтво», випуск за вересень. Цей номер був присвячений декоративно-прикладному мистецтву, і в ньому дуже багато проектів наших художників-сучасників, багато з них наші друзі, і про нас із Володею є непоганий матеріал (чоловік пані Галини Володимир Балибердін — відомий художник-ювелір. — Авт.). Тож я потрошку перечитую журнал, і дуже приємно відчувати: ти в самому епіцентрі творчого процесу України. Цей журнал — альманах Спілки художників, який виходить чотири рази на рік. Він дуже якісний за поліграфічним оформленням, але найголовніше, що у ньому вміщені статті мистецтвознавців, написані у доступній формі, що є в принципі рідкістю, бо серед людей мистецтва писати статті не дуже популярно.
Ще в мене лежить книжечка по модерну — «Стиль і модерн» Дмитра Сарабьянова. Оці всі книжки я перечитую вже по кілька разів, того ж Волошина я читала років 20 тому, а знову хочеться відновити дещо в пам’яті. Весь час поповнюю знання, щось підкуповую, аби поновити свою домашню бібліотеку.
Юрій ЛИХОВИД, інженер ДП «Енергоринок»:
— «Нет на свете города красивее, чем Киев» — ця загальновідома фраза належить Булгакову. Про роман «Біла гвардія» я чув давно, але скористався нагодою, аби його прочитати, відносно нещодавно. Не пожалкував. До речі, книжку подарувала мені кохана дівчина. Просто я не один раз говорив їй, що давно хочу прочитати «Білу гвардію», і тут на тобі — принесла мені її у вигляді подарунка.
Перечитуючи роман, почав ще більше пишатися тим, що є киянином, що цей твір присвячений моєму рідному місту. Захоплює любов та шана автора до «вічного міста». Хтось із знайомих сказав, що дівчата не дуже полюбляють читати цей роман, бо він про війну. Але серед опису усіх тих розрух, страждань, поневірянь завжди присутня любов та захоплення містом. І тепер, гуляючи старим Києвом, якось самі по собі перед очима виринають картинки з роману: тут мешкала родина Турбіних, у цих підвалах відлежувався хворий Олексій. Уявляєш, що саме на цих вулицях сучасного Києва відбувалися описані в романі страшні та давні бої. Не має значення, яке місто є тобі рідним, має значення твоє ставлення до нього. І, як на мене, саме великій любові до свого міста можна повчитися, читаючи роман Михайла Булгакова. А мати таку любов до Києва не завадило б зараз столичним чиновникам. Бо іноді те, що робиться у столиці, з якої мають брати приклад інші міста, просто жахає.
Я знаю, що дехто читає по декілька книжок одночасно, а я так не люблю. Як виняток, можу читати дві книги, якщо одна для душі, а інша — для роботи. Часто беру книги у друзів, у нас існує такий собі обмін. Довіряю їхньому враженню, висновкам від прочитаного, а також їхнім смакам. У свою чергу, даю їм щось на історичну тематику, бо це один з напрямків, який я люблю. Пригадуєте відомий вислів: хто не пам’ятає історії, приречений повторювати її помилки в майбутньому. Може, на мої вподобання це теж якось впливає. Окрім історії, читаю фантастику, хоч це й повна їй протилежність, бо йдеться про майбутнє, — але в цілому подобається.
