«Важливо, щоб хтось турбувався про слова»

Особливою рисою Мальте Перссона є вміння зробити буденність незвичайною. Для метушливого метро він знаходить зв’язок з грецькою міфологією, в історії успіху Абрахама Нікласа Еделькранца (який пройшов шлях від звичайного вчителя до секретаря короля) письменника цікавить його внесок у розвиток систем комунікацій. Дізнайтеся з інтерв’ю, чому нині не тільки складно, а й цікаво бути поетом, і хто робить життя яснішим.

«ВІДНАЙТИ СЕБЕ В ІНШИЙ СПОСІБ»

— Ви брали участь у міжнародному фестивалі MERIDIAN POLTAVA, що позиціонує себе, зокрема, і як данину пам’яті жертв Полтавської битви. Як оцінюють у Швеції цю сторінку історії?

М.П.: — Більшість людей вважає, що Полтавська битва була дуже давно. Однак вона залишається драматичною подією у нашій історії, оскільки після 1709 року Швеція вже не мала такої могутності, як раніше, тому повинна була віднайти себе в інший спосіб, наприклад, стати важливою завдяки торгівлі. Можливо, це навіть добре, що Швеція програла. Вона стала більш мирною — перестала завойовувати інші країни.

— Тема історії для вас не нова: маєте роман «Відносини Еделькранца», події якого розгортаються у XVІІІ і ХІХ століттях. Чому вас зацікавила саме ця постать?

— Абрахам Ніклас Еделькранц був поетом, здобув кар’єру при дворі у XVІІІ ст. за короля Густава ІІІ, завідував шведським театром. Але також він був винахідником: вдосконалив тогочасну систему комунікації — оптичний телеграф. Я був зачарований цим, тому що в наш час ми так заполонені комунікацією, соціальними мережами, тож було цікаво досліджувати давні форми цього явища.

— Яку епоху ви обрали б для життя, якби була така можливість?

— З одного боку, я, мабуть, хотів би жити у XVIII столітті, проте не цілком у цьому впевнений: умови тоді були не найкращихі. Тому думаю, що добре жити у нинішній час. Сьогодні, напевно, складніше бути поетом, але й цікаво. Існує багато нових і захопливих речей, щоб у чомусь розібратися, написати про нові феномени. З іншого боку, інтернетова спільнота дуже відволікає, як наслідок — люди читають менше. Але це також те, що можна використати, щоб створити нові типи літератури.

— А чому ви обрали саме епоху Просвітництва?

— Я люблю ідею ясності. Мені також подобається те, що люди тоді були оптимістами; вірили, що більшість проблем можуть бути вирішені — просто потрібно подумати і діяти раціонально.

«СЛОВА МОЖУТЬ ФОРМУВАТИ ЛЮДСЬКИЙ СВІТОГЛЯД»

— Поговоримо про вашу поезію. Через великий обсяг інформації часом здається, що слова втрачають свою силу впливу, стають «затертими». А поет — це якраз та людина, яка повертає словам їхню силу. Зокрема, ви в 2011 році отримали премію Карін Боє за те, що відкрили «несподівані нюанси й можливості мови, які переходять досі відомі межі». Як ви оцінюєте можливості мови?

— Справді, зараз ми часто користуємося мовою поверхово, читаючи швидко і багато різних речей, листуючись у чаті чи електронною поштою. Я вважаю, що важливо, щоб були ті, хто намагався б вживати різноманітні слова, враховуючи їхні нюанси, стилі, рівні мови. Важливо, щоб хтось турбувався про слова.

Мої поезії зазвичай недовгі, тому можна виокремити час для кожного слова під час написання. А потім, коли ви читаєте вірш, то маєте час подумати про кожен рядок, кожне слово. Нерідко, коли я пишу, мені хочеться вжити слова по-іншому, ніж ми робимо зазвичай, і подивитися, що трапиться.

— Наскільки слова мають силу нині?

— З одного боку, слова не такі могутні, як, можливо, комусь хотілося б. Я можу написати політичну поему, і це нічого не змінить. Але, з іншого боку, великою мірою те, що ми робимо, що нас формувало, приходить зі словами, мовою. Тому слова можуть формувати людський світогляд.

ЧОМУ ЛЮБЛЯТЬ КАЗКИ Й ФЕНТЕЗІ

— Ви маєте сонети про метро. Чи могли би ви розповісти про них детальніше?

— Спершу був лише один сонет. Я спускався у метро ескалатором, побачив голуба, що злітав, і написав про це вірш. На мою думку, метро — це особлива локація, тому що люди перебувають в якомусь проміжному місці — вони і не вдома, і не на роботі. А ще метро — поєднання різних людей. І в моїх поезіях це стає своєрідним «підземним» світом, тобто на метро накладаються різні міфологічні речі, наприклад, підземне царство з грецької міфології. 

— А як почали писати вірші для дітей?

— Під час написання віршів про метро до мене несподівано прийшла ідея книжок для дітей. Я почав писати й написав їх доволі швидко. Однак не знав, що робити далі: я не експерт у цій сфері, не уявляв, чи сподобається дітям книга, як публікувати книжки для дітей. Тож, здається, запитав поради на Facebook, і хтось написав ім’я видавця. Я надіслав йому, а той відповів: «Так, ми хочемо це надрукувати». І я щасливий, що дітям справді подобається.

Загалом, я написав дві книжки для дітей. Першу я люблю найбільше, вона має назву «Подорож у найнебезпечнішу країну в світі». Це фентезі, у ньому існують монстри, небезпечна фортеця, дракон. А головним героєм є читач. Можна сказати, що ця книжка, її стиль дещо натхненні давніми комп’ютерними іграми.

— Чи легше у фентезі вирішувати складні життєві питання?

— Так, справжнє життя дуже складне, часто важко зрозуміти, від чого походить проблема, як її вирішити. Я думаю, це одна з причин, чому ми любимо казки, фентезі. Там ти знаєш, що маєш робити, просто потрібно знайти правильну відповідь. І мені здається, це стосується й інших видів літератури. Там автори пишуть про реальне життя, але теж роблять його більш ясним.

— Чи зараховуєте себе до постмодерністів? І як вважаєте, чи буде «пост-постмодернізм»?

— Я не постмодерніст, але граю зі стилем, з питаннями до основ літератури, поезії. А щодо другого запитання, то думаю, багато авторів хочуть повернутися до простіших, більш серйозних, справжніх почуттів, повернутися назад від іронії. Але щодо мене, то я просто повинен використовувати іронію, щоб писати про свої почуття.