Від місії літератури до «Iспанського світу»
Нобелівський лауреат Маріо Варгас Льйоса зустрівся з читачами в Києві
Цього тижня в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулася зустріч із усесвітньо відомим перуанським письменником, лауреатом Нобелівської премії з літератури за 2010 рік Маріо Варгасом Льйосою. Подія виявилась дещо несподіваною, її анонсували не надто активно, але це не завадило абсолютному аншлагові в актовому залі Червоного корпусу...
Зустріч із Льйосою мала форму відкритого публічного інтерв’ю, тому мало не більшість запитань виявились радше освідченнями в читацькій любові й відданості. Пролунала навіть моторошна історія про жінку, яка померла з романом Льйоси в руках... Але письменник знайшов нагоду зосередитись і на більш загальних питаннях.
Ясна річ, не можна було не торкнутися контексту нинішніх українських подій. «Україна сьогодні бореться за право на європейський вибір, право брати участь у творенні європейського проекту, цієї першої «реалістичної утопії», якщо так можна сказати, що ґрунтується на ідеалах свободи, — сказав нобелівський лауреат. — Дуже важливо, щоб вона вистояла проти імперської, колоніальної політики Путіна. Події в Україні мобілізували європейських інтелектуалів, які були втратили ентузіазм, вони сьогодні солідарні з вашою країною. Україна зараз — центр, на який дивиться весь світ. На жаль, поки що не досить активну й принципову позицію посідають уряди держав ЄС, і моральний обов’язок громадської думки — тиснути на них. Вони побоюються, але вже час сказати «досить!».
Про літературу Маріо Варгас Льйоса говорив багато. Найбільше зосереджуючись на історіях із життя. Так, розмірковуючи про авторський задум та його співвідношення з читацьким розуміння твору, письменник розповів кумедний випадок: «Коли я написав свій перший роман «Місто і пси», мені випала нагода поговорити про нього з одним шанованим мною французьким письменником. «Мені дуже сподобалося, — сказав він, — що герой книжки, Ягуар, бере на себе вину за вбивство, якого він не скоїв, це сильний хід!» — «Зачекайте, — відповів я, — як це не скоїв? Адже саме він і є вбивця!» — «Ні! Це ви не до кінця зрозуміли книжку!» — сказав він мені, авторові! Що ж, як казав Платон, «поет не знає, що пише».
Говорячи про місії та функції літератури, Маріо Варгас Льйоса, однак, вельми поважний: «Завдяки літературі ми можемо жити іншим життям, відкривати таємниці, переживати пригоди, збагачувати свій досвід, торкатися чогось, чого немає в буденності, — наголосив письменник. — Література — тінь цивілізації, яка йде слідом за нею, але є й рушієм для змін. Література завжди несе розмаїття, складність, неоднозначність, зрештою, свободу, тому вона небезпечна для авторитарних режимів, для диктатур. Ось чому вони майже завжди запроваджують цензуру. Література є захистом свободи, розкриває ті речі, які хтось хоче приховати. Можна уявити диктатуру, яка буде з літературою, але хороший письменник не буде з диктатурою!»
При цьому письменник не вважає, що література мусить безпосередньо змінювати світ. На думку Льйоси, вона радше порушує ті чи інші питання, формулює проблеми, критикує дійсність: «І часто ідеологія твору істотно відрізняється від поглядів, громадянської позиції автора. Бо, пишучи, він віддається письменницькій інтуїції, і вона часто виявляється точнішою. Як це було з марксистом Бертольдом Брехтом, котрий, попри свої переконання, писав багаті, універсальні речі. Або з конформістом, десь навіть антисемітом Оноре де Бальзаком, котрий був у літературі послідовним критиком корупції, соціальної нерівності, несправедливості, беззаконня».
Досить різко Маріо Варгас Льйоса висловився з приводу резонансних проблем як його рідного Перу й Латинської Америки, так і Іспанії, де він мешкає останнім часом і де «відчув себе латиноамериканцем, і водночас перуанцем, і водночас громадянином світу». Перша проблема — корида й перспектива її заборони: «Я принципово проти заборони кориди! — сказав письменник. — Це — мистецтво і спорт. Вона має в собі щось від танцю, живопису, пластики. Вона — джерело натхнення для митців. Як збідніла б творчість Гойї чи Пікассо без кориди! Це зазіхання на культуру. Знищити кориду — це означає знищити биків, які живуть виключно завдяки їй».
Не обійшлося й без питання про незалежність Каталонії. «Я люблю Каталонію, я довго перебував там і не бачив нікого, хто був би тоді за її відокремлення від Іспанії, — відповідає письменник. — Але за час, коли Каталонія після режиму Франко користувалася величезною автономією, там розвинувся націоналізм. І в цьому є серйозна небезпека. Небувала свобода — для історичних фальсифікацій, відвертої брехні, тамтешній уряд намагається зобразити Каталонію колонією Іспанії. Але ж Каталонія ніколи не була окремою, незалежною! Вона завжди була частиною, скажімо, королівства Арагон, яке успішно інтегрувалося з Іспанією. Три сотні років Каталонія була органічною складовою Іспанії. Так, за часів Франко були абсолютно безглузді обмеження для каталонської культури, мови, але цього вже немає. Сьогоднішня Іспанія боїться видатися світові недемократичною, а тому не може дати раду каталонському націоналізму».
Хоч би як склалася подальша доля Каталонії і хто має рацію в цій суперечці «сепаратистів» та прихильників «іспанського світу», риторика письменника-пасіонарія не може нам не нагадувати дечого, що ми багато років чуємо від наших сусідів. І це робить ще цікавішою та пізнавальнішою зустріч із Льйосою: адже знайомить не лише з постаттю письменника, а й із неоднозначностями та болючими питаннями того контексту, в якому він живе.
