Від символістських віршів до пригодницьких оповідань

Твори упорядковані відомим літературознавцем Вірою Агеєвою. То був один з наймінливіших авторів десятих-двадцятих років, його стилістичні трансформації мали відверто карколомний характер, що в літературі завжди цікаво, а головне — показово.

Олекса Слісаренко народився 1891 року на Харківщині. Працював агрономом. Воював у Першій світовій війні, а потім полишив фронт, жив у Києві й Харкові, в політичних подіях участі не брав. У літературі Слісаренко дебютував як поет, почав друкуватися в 1910-х роках.

Спочатку він був символістом і належав до літературних угруповань, у яких цей напрямок переважав: «Біла студія», «Музагет». Характерна навіть назва першої книжки Слісаренка — «На березі Кастальському». Кілька текстів із неї можна прочитати й у нинішніх вибраних творах. Олекса Слісаренко завжди писав нерівно, в його творчості знахідки неполегливо чергувалися з банальностями. Втім, уже в першій збірці є помітні прориви, наприклад такі рядки:

Над могилами самогубців
Уночі схилявся Білий Ріг,
Над могилами синєгуб цвів
І ніяк одцвісти не міг...

Шкода, що саме цього вірша немає у «смолоскипівському» виданні, проте там є інші цікаві твори із символістського періоду творчості поета, зокрема «Черничка» — ця поезія свого часу дуже сподобалася Миколі Зерову, загалом не схильному до великої компліментарності в судженнях про колег по цеху.

На початку двадцятих Олекса Слісаренко різко, можна навіть сказати, миттєво змінив власну поетику. Вчорашнього шукача відтінків і метафізичних паралелей було не впізнати:

Місяця набряклий живіт
Проткну електричними вилами.
Кендюхи змотаю на мотовило,
Старанно вимию кишки
Од поетичної начинки...

Слісаренко захопився відносно новим та порівняно модним авангардом. Зрештою, подібний стилістичний кульбіт раніше виконав і сам Михайль Семенко, проте його перехід від символізму до футуризму був не таким стрімким. Олекса Слісаренко деякий час активно брав участь у футуристичних організаціях та виданнях. У «Вибраних творах» авангардний період його творчості представлений детальніше, ніж символістський. Тут — як суто декларативні, художньо маловиразні, нав’язливо риторичні твори, так і оригінальні, яскраві речі, до прикладу, «Ріки з асфальтовими берегами» та «Подохли солов’ї». До слова, авангардні вірші Олекси Слісаренка після двадцятих років майже не публікувалися, тож можна було б, у принципі, взяти їх до книжки й більше, але, мабуть, питання обсягу теж відіграло свою роль — видання й так виявилося чималого обсягу.

Та основну частину книжки становлять прозові твори. Десь у середині двадцятих проза майже повністю витіснила в його творчості поезію. Тоді ж Слісаренко відійшов від футуристів та авангарду, хоча ще інколи дозволяв собі невеличкі формальні трюки. А загалом працював у напрямку «авантюрної прози». Професорка, літературознавець Віра Агеєва в передмові пояснює, що постреволюційна реальність в Україні була просто створена для пригодницьких текстів — один досвід Громадянської війни чого вартий! А ще дивовижні соціальні експерименти, радикальні зміни в житті багатьох суспільних груп... Проте тодішні критики нарікали: замало письменників працює над сюжетом, не кажучи вже про гостросюжетність. За словами Агеєвої, саме Олекса Слісаренко став одним із головних авторів виразно сюжетної прози в тодішній українській літературі. У «Вибраних творах» можна прочитати кількадесят його новелок, дві повісті та один роман. Переважно це парадоксальні, інтригуючі, часом анекдотичні історії, так чи інакше пов’язані з революцією чи Громадянською війною. Інколи — неймовірні пригоди «маленьких людей» у вирі малозрозумілих для них історичних подій.

Що ж до роману («Чорний Ангел»), то в ньому пригоди й перестрілки утворюють вельми монументальну епічну картину революції на матеріалі невеличкої групки персонажів, які опинилися в закинутому колишньому маєтку посеред поліських боліт, — класичних братів по різні боки барикад, правовірного революційного фанатика, жінки, яка за переконаннями віддана червоним, а серцем — українському отаманові, скептика, який хоче уникнути участі в безперспективній кривавій бійні, селян, котрі просто відчайдушно шукають фізичного порятунку... «Чорний Ангел», безперечно, одна з вдалих розробок революційної тематики.

Після періоду дружби з футуристами Олекса Слісаренко прийшов у ВАПЛІТЕ. Аполітична людина, в цій організації він таки «вляпався» в політичний скандал. Саме йому випало «дискутувати» зі священною коровою радянської літератури Максимом Горьким, коли той обурено відмовився від перекладу свого роману «Мати» українською мовою, бо, мовляв, немає чого робити з говірки окрему мову, ще й у той час, коли нормальні люди, навпаки, прагнуть витворити «всесвітню мову». У тридцяті Слісаренкові це, звісно, пригадали. 1934 року його заарештували. Як і більшість, він «зізнався», що належав до «контрреволюційної організації», потім відмовився від своїх свідчень, отримав десять років Соловків, а 1937-го його розстріляли в Сандармоху.

Упорядниця «Вибраних творів» цим та іншим біографічним, історичним нюансам приділила менше уваги, ніж власне творам. З одного боку, через те «за бортом» залишено чимало цікавого, пізнавального й не менш гостросюжетного, ніж новели Слісаренка, матеріалу. З іншого — в такий спосіб стало можна більше зосередитися на самих літературних текстах автора, надати їм більшої ваги. Що за умов хронічної недопрочитаності творів ХХ століття — річ дуже істотна. Втім, у кінці книжки читач знайде також деякі біографічні відомості, критичні тексти, примітки, бібліографію та фотоматеріали. Треба сказати, Олекса Слісаренко виглядає на цих світлинах надто елегантно, як для «пролетарського митця».

Олекса Слісаренко. Вибрані твори. — Київ: Смолоскип, 2011. — 872 с.