Відкриття нових літературних горизонтів

Недарма синонімом «порозумітися» є вислів «говорити тією ж мовою». Бо різні мови нерідко створюють бар’єр, що ускладнює обмін досвідом, ідеями, знаннями. Проте є ті, хто прокладає мости для порозуміння, — перекладачі. Саме їхня робота допомагає не тільки передати сказане, а й пояснити його, наблизити до читачів тієї країни, на мову якої текст перекладено. Попри величезну вагу цієї роботи, зазвичай вона залишається ніби невидимою і, відповідно, мало оціненою. На щастя, не завжди.

«ТІ, ДЛЯ КОГО ДІАЛОГ ТА ОБМІН ДУМКАМИ Є НАЙВИЩИМ СПОСОБОМ ЛЮДСЬКОГО СПІВІСНУВАННЯ»

Нещодавно Галина Кирпа, українська письменниця і перекладачка зі скандинавських мов (у творчому доробку якої десятки книжок), була нагороджена Орденом Полярної зірки за переклад шведської дитячої літератури українською мовою. Це одна з найпрестижніших відзнак, заснована ще королем Швеції Фредеріком I у 1748 році, якою відзначають за відданість обов’язкам, за досягнення в науці, літературі, а також за нові та ефективні установи.

Церемонія нагородження відбулася у Посольстві Швеції в Україні. На ній були присутні зокрема міністр культури, молоді і спорту України Володимир Бородянський та голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. За дорученням короля Швеції Карла XVI Густава, вручав орден та лист від Його Величності Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Швеція в Україні Тобіас ТИБЕРГ.

«Мені здається, що дуже важливим є пояснити, чому цей Орден є настільки важливим: він втілює в собі ідеали Просвітництва, такі як наука, мистецтво, суспільство та політика, у серцевині яких знаходиться людина, і захист політичних і громадянських прав забезпечується через існування потужних установ. Серед кавалерів Ордену Полярної зірки — відомий шведський письменник Карл Лінней, неперевершений данський письменник Ганс Християн Андерсен та всесвітньо відома інтелектуалка та письменниця Сьюзен Зонтаґ.

На сьогоднішній день ідеали Просвітництва, на яких базується Орден Полярної зірки, зустрічають виклики у всьому світі. Ми все більше бачимо, що вузька ідентичність разом зі сліпою відданістю виступають проти ідей співчуття та тверезої оцінки, які становлять основу політики та суспільства. І тому сьогодні, ніж будь-коли, важливо прославляти, відзначати та висловлювати подяку тим, чиї твори чи роботи прокладають мости між країнами та мовами, а також тим, для кого діалог та обмін думками є найвищим способом людського співіснування.

Швеція відома завдяки її дитячій літературі. І завдяки мові перекладача діти в інших країнах пізнають шведські книжки, які розширюють їхній світогляд, виводять за межі їхнього повсякденного оточення. Книжки допомагають дітям розкрити свій розум для нових місць, ідей, цінностей та досвіду в такий спосіб, який допомагає їм найкраще зрозуміти себе та світ навколо. Завдяки перекладам письменниці та літературного редактора Галини Кирпи українські діти можуть читати шведські книжки. Зараз хотів би зупинитися на шведських авторах, яких Галина Кирпа переклала. Це Астрід Ліндґрен, Ян Улоф Екгольм, Марія Гріпе, Оке Гольмберґа, Ульф Старк, Свен Нордквіст, Єста Кнутсон, Барбру Ліндґрен, Ґунгільд Селін і Рус Лаґеркранц», — говорить Тобіас Тиберг.

«СПОДІВАЮСЯ, ЩО ЦЯ ЗІРКА ЗАВЖДИ СВІТИТИме ВАМ І НАГАДУВАТИ ПРО НАШУ ВДЯЧНІСТЬ»

У вітальному слові Томас РУСЕН, старший викладач Гетеборзького університету (Швеція), де він навчає української мови, наголосив на значенні перекладу саме книжок для дітей: «Хто буде приймати усі важливі рішення, коли нас, усіх тих, хто зібрався тут з цієї урочистої нагоди, більше не існуватиме? Відповідь на це запитання проста: діти. Найбільший і вирішальний висновок з цього полягає в тому, що ми мусимо приділяти пильну увагу навчанню дітей...

Сьогодні наша дитяча література популярна у багатьох точках світу. Діти знають героїв оповідань Астрід Ліндґрен не лише у Швеції та інших скандинавських країнах, а й у Німеччині, Албанії... Цього вечора ми святкуємо те, що ця література завдяки старанням Галини Миколаївни тепер доступна і дітям України. Вона зробила вражаючий внесок. І список її перекладів зі шведської літератури, як ви знаєте, дуже довгий.

З точки зору Швеції дитяча література важлива для іміджу країни за кордоном. Директор Шведського товариства видавців заявила в інтерв’ю у жовтні цього року: «Ми експортуємо ідею суспільства з демократією та рівними правами та іміджем, що говорить із великою повагою до дитини». Удома в мене двоє дітей — п’яти та чотирьох років. І вони роблять свої перші кроки в читанні та письмі. Але я і моя дружина кожного вечора читаємо їм перед сном. І я дуже радий бачити, що книжки, які є моїми улюбленими, та улюблені книжки моїх дітей майже точно збігаються з тими, які пані Галина переклала українською мовою».

Томас Русен привітав письменницю і перекладачку і додав: «Щиро сподіваюся, що ця зірка завжди буде світити вам і нагадувати про нашу вдячність. Також сподіваюся, що шведсько-українська та українсько-шведська перекладацька діяльність ще більше посилиться. І на закінчення цих коротких слів я як викладач української мови у Швеції сподіваюся, що в майбутньому українська література стане більш відомою у Швеції».

«САМЕ ТОДІ Я ВІДКРИЛА ДЛЯ СЕБЕ ШВЕДСЬКУ ЛІТЕРАТУРУ»

Зворушена й схвильована Галина Кирпа подякувала Посольству Швеції в Україні, Надзвичайному і Повноважному Послу Королівства Швеції в Україні Тобіасу Тибергу, видавництвам, які проклали дорогу шведській літературі й завдяки яким переклади українською змогли побачити світ. Також письменниця і перекладачка звернулася до всіх присутніх з промовою: «У тому, що я опинилася у цій ситуації і тепер страшенно хвилююся, насправді «винна» одна людина. Це Ольга Сенюк — майстер художнього перекладу зі скандинавських мов. І ця історія давня, тягнеться відтоді, як побачив світ її переклад «Саги про Єсту Берлінґа» Сельми Лаґерлеф українською мовою. Саме тоді я відкрила для себе шведську літературу. І то не була книжка для дітей, а дивовижний класичний роман.

Думаю, якби той переклад був поганий, нічого не сталося б. Мабуть, тоді я усвідомила, як важливо дослухатися до мови і що таке магія слова, коли ти берешся за перо. Але далі були все нові й нові відкриття. І ось я наважилася піти до Ольги Сенюк по благословення на вивчення шведської мови. І вона мене спитала прямо: «Яка в тебе мета? Навчитися говорити чи перекладати?». І я відповіла: «Навчитися перекладати так гарно, як ви». Вона усміхнулася і сказала: «Тоді читай гарні переклади і вчися. Кожен вчиться сам». Ольга Сенюк була моїм першим рецензентом.

Моїм першим перекладом зі шведської була весела казка Яна Екгольма «Людвігові Чотирнадцятому — ура!», а найновішим — листування Астрід Ліндґрен і 12-річної дівчини Сари. Я не знаю точно, скільки моїх перекладених книжок, якось ніколи їх не рахувала. Але головне для мене, що творчість — це не кількість наших книжок, а стан нашої душі. Шведська дитяча література, де є імена Марії Гріпе, Астрід Ліндґрен, Єсти Кнутсона, Ульфа Старка, Барбру Ліндґрен, Оке Гольмберґа, Рус Лаґеркранц, Свена Нордквіста, Еллен Карлсон, — щаслива література. Та не менше щастя спілкуватися з мистецьким словом. Дитячі письменники мовби воскрешають дитинство. Не лише своє, а багато дитинств. Астрід Ліндґрен називала дитинство «втраченим раєм» і поверталася туди раз-по-раз, як писала свої книжки. Тепер ми знаємо, що це шедеври».

Після офіційної церемонії «День» попросив Галину Кирпу трохи детальніше розповісти про свою перекладацьку діяльність.

«МЕЖА ДОРОСЛОГО І ДИТЯЧОГО — ЦЕ, ЯК НА МЕНЕ, НАЙЦІКАВІШИЙ ПЛАСТ ЛІТЕРАТУРИ»

— Галино Миколаївно, як ви обираєте книжки для перекладу?

— Мені ніхто не диктував, що перекладати, а якщо й замовляли, то вибір здебільшого збігався. Книжки Ульфа Старка я сама вибирала і пропонувала видавництву. Тепер ось, скажімо, «Видавництво Старого Лева» готує останню його повість — «Втікачі». Він написав її за два місяці до свого відходу, шведського свого видання вже не бачив. На церемонії присутня художниця Марія Фоя, яка ілюструє «Втікачів». Вона ілюструвала й дві попередні Старкові повісті — «Маленька книжка про любов» та «Тоді я був просто Ульф». Чудово проілюструвала!

Я просто не можу не перекладати Ульфа Старка! Як казав наш Григір Тютюнник: «Гарну книжку видно з першого абзацу». І я це дуже відчуваю.

Уся моя Скандинавія — Норвегія, Швеція, Данія — це автори, яких мені бракувало тут. І не просто тут, а, може, чогось в душі не вистачало. Мене завжди тягнуло до психологічної, до поетичної прози. Як на мене, душа дитини — то також сюжет, головне — зуміти його зчитати. Змінюється зовнішній світ, незмінне одне — прагнення дитини пізнати його, пробратися крізь свій маленький досвід до серйозних почуттів. Отака дитина в Ульфа Старка, в чудової норвежки Марії Парр. Абсолютно рідні мені автори!

До того ж мене постійно тягне до таких письменників, які не завжди дитячі і вже не дорослі. І ця межа дорослого і дитячого — це, по-моєму, найцікавіший пласт літератури. Крім того, як писав Старк: книжка, яка подобається тільки дитині, — погана книжка. Я з ним абсолютно згодна. Не може бути окремої якоїсь книжки, вона родинна — для тата, мами, дитини. Взагалі є масові книжки, які можна прочитати й забути, а є література, яку ставиш на полицю і раз-по-раз до неї тягнеться рука, наприклад, «Маленький принц» чи «Вінні-Пух та його друзі». Тому що це майстерність.

Так само книжки Астрід Ліндґрен, весь час дивуюся, наскільки вона сучасна. Я зараз перекладаю її повість «Ми — на острові Сальткрока», це із більш ранніх творів. У книжці реалії 1960-х років, а воно ніби сьогоднішнє. Бо і тоді, і зараз дитяча душа прагне чогось світлого, гумору, добра. Де є надія.

«БЕРУ В СОЮЗНИКИ ПИСЬМЕННИКІВ, ЯКИХ ПЕРЕКЛАДАЮ»

— Галино Миколаївно, дякуємо вам за відкриття нових літературних горизонтів для українських читачів та вітаємо вас із нагородою. Розкажіть, як відреагували, коли дізналися, що стали кавалером Ордену Полярної зірки?

— Мені подзвонили, я тоді сиділа з телефоном. Повідомляють цю новину, а я кажу: «Добре, що я сиджу». І запитую: «А чому мені? Чому я?». І чую у відповідь: «Це тільки ви можете таке запитувати». Звичайно, це дуже зворушливо, а як тепер бачу — і приємно. Щира увага завжди приємна. Водночас я з тих людей, які більше люблять тишу: сидіти, перекладати, щоб у мене був настрій для цього перекладання. Це все одно, що творчість. Я не розділяю свою творчість і тих, кого вибираю на переклад. Мовби беру в союзники письменників, яких перекладаю.

Чудова шведська письменниця Ірмелін Сандман Ліліус якось сказала в інтерв’ю: «Писати — це перекладати з невидимої мови на видиму». І коли та, невидима мова, не дає мені спокою, я починаю писати щось своє. І дуже довго подумки. Мабуть, якщо ми хочемо, щоб дитина навчилася думати, то самі повинні думати ще більше.