З іншої перспективи

Тисячолітній Київ завжди був багатокультурним містом, яке у різні часи населяли представники багатьох народів. Поряд з українцями тут жили євреї, росіяни, білоруси, литовці, вірмени, поляки та інші. Усі разом вони будували місто і залишали в ньому відбиток своєї національної ідентичності, традицій та віри. Незважаючи на плин віків, на зміну владних режимів, війни і періоди післявоєнних відбудов, цей слід зберігся і в сучасному вигляді міста. А тому культурна спадщина Києва є цінною не лише для українців, а й для інших народів.

ЕКСКУРСІЙНІ МАРШРУТИ Й ПІЗНАННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ

Здійснити пошук культурної спадщини свого народу пропонує у книжці «Kijуw po polsku: od Chrobrego do Majdanu» польська авторка Ханна ЛИТВИН. Книжка написана у вигляді путівника містом, у якому письменниця пропонує читачеві здійснити тринадцять екскурсійних прогулянок Києвом. Маршрути ці прокладені по-особливому, і об’єкти, які траплятимуться на шляху, тим чи іншим чином матимуть стосунок до польської спільноти Києва та її історії.

Передусім книжка буде цікавою польським туристам, які приїжджають, щоб познайомитися з древнім містом. Але, прочитавши її, розумію, що вона є не менш цікавою і для українців. За допомогою цього путівника можна прогулятися містом і подивитися на знайомі об’єкти, вулиці, будинки, пам’ятники, парки під іншим кутом, з погляду гостя у своїй країні. Від слів автора певні знайомі речі набувають зовсім іншого вигляду і від цього змінюються в очах й у свідомості назавжди.

Варто зауважити, що книжка написана дуже завбачливо і розрахована на людей, які майже нічого не знають про Україну. Саме тому автор торкається всіх найважливіших речей, які її ідентифікують. Є тут пояснення про походження української мови (до речі, зі значним наголосом на відмінності її від російської) та акцент на причині двомовності населення. А оскільки велику кількість історичних об’єктів Києва становлять храми, у книжці є розповідь про три православні церкви України і причину їхнього поділу.

НАШІ СПІЛЬНІ «ТЕМНІ ЧАСИ»

Не оминає авторка і складних тем, наприклад, сумнозвісних періодів ворожнечі в польсько-українській історії. Але говорить про них як про констатацію факту, що відбувся в минулому, не шукаючи винних і не ятрячи давніх ран. Натомість зосереджує увагу на позитивних сторінках нашої спільної історії, на видатних особистостях, які пов’язані з двома державами й залишили свій слід у культурі та творчості.

А наріжним каменем книжки стають наші спільні «темні часи» — роки перебування у складі СРСР. Знаючи з досвіду власної країни, що значить для народу бути керованим рукою «великого брата», авторка приділяє значну увагу впливу радянського періоду на історію Києва. І це не дивно, адже саме ці часи найбільше з-поміж інших змінили обличчя міста, назавжди залишивши на ньому глибокі шрами. Ось один із уривків, у якому авторка описує долю церкви Успіння Богородиці Пирогощі: «...Подальша доля церкви, яка стала головною святинею Подолу, була долею всього Нижнього міста. Святиня, неодноразово знищувана і спалювана, була багаторазово відбудована в різних стилях і модах. Відбудовувалася після набігів монголів і турків, після пожеж, що регулярно спустошували Нижнє місто. Бувала і ренесансовою, і бароковою, і аж, врешті-решт, 1935 року прийшла людина радянська і повністю висадила її у повітря!» А після цього автор переходить у наші часи: «...1998 року вдалося киянам відбудувати цю гарну церкву в першопочатковому й благородному стилі. І хоч є повною реконструкцією, що не має «цінності» чітко історичної, так само як наше варшавське Старе місто, але чи від цього менш цінна?»

Розповідаючи про історію церков Києва, Ханна Литвин зупиняється на тих, які мали стосунок до польської громади, наприклад, отримували від неї фінансування. Не оминає і тих, які руйнувалися з вини поляків.

Два маршрути, запропоновані у книжці, мають відмінний від інших характер і спрямування. Якщо інші написані по-можливості легко і, де доречно, з іронією, то ці пролягають по місцях, які назавжди зберегли в собі трагічні події для історії України й Польщі: Бабин Яр і Биківня. Подібним до них є ще один маршрут, проте він проходить не реальними місцями. Це екскурс в історію, який розповідає про періоди трьох Голодоморів в Україні.

БЕЗ ПАФОСУ

Один із маршрутів, описаних у книжці, пролягає через серце столиці — майдан Незалежності. У ньому авторка приділяє значну увагу Революції Гідності. Хоч не є українкою, описує події тієї зими в особливому патріотичному дусі, з великою шаною до героїв не своєї країни. І є в цих словах щось настільки натхненне, що водночас стає приємно і прикро. Приємно, тому що бачиш, як поважають і цінують історію України громадяни сусідньої держави. А прикро за те, що так щиро й віддано не вміємо цінувати ми. Без пафосу, без зайвої театральності, а просто й натхненно, у словах, що вміщаються на одному розвороті книжки.

Завершується книжка історією польського населення в Україні. Так досить стисло в невеликій книжці авторці вдається зробити огляд найважливіших історичних подій і «точок дотику» української та польської культур у розрізі одного тисячолітнього міста. А коли йдеться про багаторічний відрізок часу, потрібно мати особливе вміння: дивитися на сучасні об’єкти крізь призму історії, досліджуючи й вивчаючи все до найменших дрібниць, так, щоб осягнути їхнє справжнє значення та цінність.

І насамкінець, хочеться сказати (бо це просто неможливо оминути увагою) про дуже вдале оформлення книжки: зручний формат, завдяки чому путівник завжди можна взяти з собою, яскраві ілюстрації, які зображують минуле й сьогодення основних місць подорожей, а також знайомлять з найважливішими історичними постатями, і, звичайно, стиль викладення інформації, який нагадує звичайну розмову. Здається, що поруч з вами перебуває реальний екскурсовод, який розповідає історії, радить, куди зайти на каву ба навіть як краще пересуватися містом.