Зеров від Панченка

Одна з важливих цьогорічних книжкових новинок насправді — не зовсім і новинка, з огляду хоч би й на те, що автор її народився аж 125 років тому. Та, тим не менш, кожне нове перевидання творів Миколи Зерова, цього ключового поета, перекладача та критика Розстріляного Відродження, організаційного лідера «неокласиків», залишається справжньою подією. Особливо через те, що таких перевидань досі було відверто небагато, хоч Зеров уже давно належить до авторів, вирваних із радянського цензурного потойбіччя.

«Вибрані твори» Миколи Зерова, що з’явилися друком у видавництві «Смолоскип» — це проект відомого літературознавця Володимира Панченка. Оскільки попередні видання неокласика нині переважно малодоступні пересічному читачу, саме ця книга, вочевидь, ближчим часом буде основним репрезентантом творчості, життя й контексту Зерова на полицях українських книгарень. Причому з особливим наголосом саме на контекст.

Але починається у «Вибраних творах» усе, звичайно ж, із віршів та перекладів. Вони подані «міксом», разом — так, як і видавав їх свого часу автор. Власне оригінальні поезії представлені збіркою «Камена» та частиною творів з упорядкованої, проте не видрукованої книжки «Сонети і елегії». Вибір віршів до публікації — завжди річ складна й така, що надається до дискусії. Схоже, Володимир Панченко вирішив, представляючи поетичну творчість «головного неокласика», зосередитися саме на тих текстах, у яких цей неокласицизм виявлено якнайпослідовніше: формально підкреслено струнких і ритмічних, у певному сенсі урочистих і риторичних, прозорих (але й на тлі цікавої метафорики), повних натяків і прямих цитат із античної культури або просто притаманних їй способів розгортання думок і побудови образів.

...Я од’їздив і оком астролога

Допитувався в зір, яка дорога

Мене провадить у майбутні дні...

І Скорпій гас в красі своїй недобрій,

А друг Стрілець виносив понад

обрій

Сріблистий лук і приязні огні...

Як наслідок, до книжки не ввійшли деякі, можливо, не зовсім «правовірні» з точки зору стилю, проте абсолютно хрестоматійні вірші Зерова, як-от «Poor Yorick», «Неокласичний марш» тощо. За це, певно ж, багато хто критикуватиме упорядника. Проте не відмовиш у концептуальності.

Подібне можна сказати й про переклади Зерова. Тут зібрано переклади саме давніх римських поетів: Катулл, Овідій, Марціал, Горацій, Вергілій та інші. Знову-таки, не найчастіше видавані в нас автори, не найактуальніші натепер, а отже такі, що про них варто нагадувати.

Як уже згадувалось, особливий наголос цієї книжки не тільки на поезії Миколи Зерова, а й на контексті. Сюди можна віднести цікаві та насичені його літературно-критичні твори. Пантелеймон Куліш, Яків Щоголів, Володимир Винниченко, Леся Українка та багато інших персонажів критики Зерова постають у його статтях-розвідках одночасно в іронічному та співчутливому світлі. Зеров не лише детально розбирав на «запчастини» їхні твори (як це було заведено у двадцяті-тридцяті), але й багато цитував (явно з прицілом на тих, хто їх читав недостатньо), прагнув подати важливу біографічну інформацію.

Біографії Зерова теж приділено чимало уваги — вже в статтях, присвячених самому поету. І хоч багато колізій непростого життя «тугого бібліофага» (формулювання із зеровського вірша «Самоозначення») лишилися тут висвітленими радше побіжно, а деякі й зовсім практично не згадувались (наприклад, любовний трикутник із дружиною та іншим письменником — загадковим Віктором Петровим), проте добре й детально виписано творчу біографію Зерова. А саме вона в будь-якого поета є основною.

Серед авторів, чиї тексти про Зерова ввійшли до книжки, — й Іван Дзюба, і Максим Рильський, і Григорій Костюк, і Софія Зерова (дружина поета), і В’ячеслав Брюховецький, і сам упорядник Володимир Панченко (йому належить цікава докладна розвідка про життя й діяльність Зерова під час Визвольних змагань). Є й вражаючий документ сталінської доби, текст, який треба читати в обов’язковому порядку для усвідомлення моральної атмосфери тих років — стаття-донос Петра Колесника «Плач Ярославни, або Агонія буржуазно-націоналістичної Камени (Літературно-політична позиція М.Зерова)» із формулюванням, що заслуговує на звання класичного: «Не тому пролетарська критика повстала проти Зерова, що він давав переклади з римської класики, а тому, що Зеров примусив навіть Горація зійти на трибуну літературного диспуту в Києві, примусив заговорити проти пролетарської літератури».

Серед інших цікавих матеріалів «Вибраних творів» — листи поета, в зокрема з ув’язнення, а також фотоматеріали, примітки. А назагал нове перевидання є приводом не говорити про Зерова як про класика ХХ століття чи яскраву жертву радянських репресій, а читати його і знайомитися з його життям.