Зір і пам’ять Алли Миколаєнко
Письменниця представила поетичну збірку «Корекція зору»
Нещодавно вийшла друком чергова книжка з серії, фінансованої відомим грантом президента України для молодих авторів. Відомим — і дещо контраверсійним, бо регулярно виникали запитання з приводу різних організаційних і фінансових нюансів його реалізації. Утім, це вже позалітературне питання, варте окремого матеріалу, а ми маємо поетичну книжку Алли Миколаєнко «Корекція зору».
Алла Миколаєнко народилась у Конотопі, живе в Києві. Вона — представниця явища, котре я умовно називаю «Конотопсько-ніжинською поетичною школою»: в просторі поміж цими містами й неподалік останнім часом з’явилося чимало досить яскравих молодих авторів. Згадати хоча б Олену Степаненко, Ярослава Гадзінського, Анну Малігон, Таню-Марію Литвинюк... Важко сказати, з чим пов’язаний цей спалах на відчутній відстані від великих культурних центрів. Чи то з духом і традиціями Ніжинського університету, чи з присутністю поблизу окремих вагомих літературних постатей на кшталт Костя Москальця?
«Корекція зору» — психологічно насичені вірші, створені в різних техніках, із різними підходами. Охочі до традиційної української лірики, напевно, будуть раді римованим і дуже ритмічним текстам, в яких емоційна напруга добре й вгадувано корелює з мелодикою:
Стіни, в яких тобі відкривали
Америку,
лисиць фарбували, ставили
першу кому,
стіни впадають у звичну
дитячу істерику,
щойно їх ключ, як виделка,
зранку нахромить.
(...)
Тут лише стінам не вміли
давати прізвиська,
тут не лічили хіба що слідів
і тіней.
Клеять тепер докупи тоненькі
вирізки,
хоч за колаж і нікому ставить
«відмінно»...
(«Карідограма школи»).
Є й верлібри, оповідні, з недвозначною (а подекуди й прямолінійною) соціальною «підкладкою» :
...файна буде гуцулочка
вся в маму
мама кудись поїхали
прочитали прим’яте
оголошення на зупинці
і того самого дня поїхали
Марічка не читає оголошення
вона ще погано читає —
ліпить по дві літери у глевкому
тісті
бабуся каже: у мами файна
робота за кордоном
Марічка не знає, що то
за кордон — річка чи що
і плаче: боїться щоб маму
не вкрали русалки...
(«Гуцулочка танцює»).
Або тексти з підкреслено індивідуальним, а отже, і трохи дитинним ходом думки, ходом образів:
«дайте-но волю
і я збиратиму вікна
вони як серцеві краплі
мене заспокоюють...
(«На підвіконні»).
У кожному разі в центрі тематичних інтересів поезії Алли Миколаєнко — переважно різноманітні екзистенційні ситуації та осмислення їхнього сприйняття людиною. Саме читачеві, який цікавиться такими «життєвими вузлами», їхньою атмосферою, гадаю, найбільш сподобається книжка «Корекція зору». І саме в контексті вдивляння в них, уважного запам’ятовування, напевно, можна розуміти назву — інакше кажучи, «наведення фокусу», пошук можливості побачити.
Згадане в попередньому абзаці запам’ятовування взагалі важливе для цієї книжки, а пам’ять — один із наскрізних мотивів. Від елементарних спогадів на кшталт цитованого вірша про школу або зворушливої, переконливо-детальної фіксації дитячого спілкування з бабусею, літа в селі чи легкої сепійної затуманеності оформлення аж до концептуальної «репортажності» багатьох текстів. І навіть цілого розділу «Вода камінь точить (Репортаж із Підгір’я)», що його в передмові Сергій Пантюк назвав «книжкою в книжці». Практично всі тексти там — у тій чи тій формі подорожні враження з Карпат. Ризикований крок — зосереджувати їх в одному місці, але більшість поезій таки явно знайшли своє місце.
Отож треба сконстатувати: президентський грант цього разу надійшов на правильну адресу. Завдяки йому з’явилася книжка самобутньої та різноманітної, емоційно наснаженої лірики. Такої, що дає надію на цікавий подальший розвиток.
Алла Миколаєнко. Корекція зору. — Тернопіль: Терно-граф, 2013. — 148 с.