Два береги Володимира Вернадського
Україна в душі та звершеннях геніального вченого
Переосмислення спадщини, створення правдивих образів видатних людей, чиє життя було тісно пов'язане з Україною (не обов'язково етнічних українців) – це насущно необхідна справа, котра повертає суспільству почуття власної гідності та історичної справедливості. Але тут ми маємо розуміти, що є такі постаті (визначні, навіть геніальні), духовний простір яких нібито охоплював два інтелектуальні береги – рідної землі, України, та імперської держави, в котрій вони народилися і з якою мали мимоволі взаємодіяти (а то й служити їй ). Це – варто особливо акцентувати – не дає жодних підстав зневажати зроблене цими геніями або ж заперечувати їхню належність до України.
У ХХ столітті йдеться , зокрема, про постать Володимира Івановича Вернадського (12.03.1863-06.01.1945), великого філософа, дослідника ролі живої речовини у Всесвіті, творця вчення про ноосферу, яке він передав у спадок нам, нащадкам, всесвітнього масштабу хіміка, мінералога, кристалографа, визначного організатора української науки. Коли декілька років тому портрет Володимира Івановича з'явився на 1000-гривневій купюрі, то почали лунати роздратовані голоси: а яке, власне, ця людина взагалі має відношення до України , адже йдеться про вченого, який багато років працював в наукових установах Російської імперії, брав участь в її політичному житті (входив до керівництва російської партії кадетів), згодом став академіком АН СРСР, одним з провідних радянських учених? Відповідь – нижче.
Вернадський – з цього, мабуть, варто почати – ніколи не забував про своє українське походження. Вже на схилі років, у щоденнику 1940 року, він згадував, що його предки були відомими українськими державниками, активними діячами демократичного руху, вихідцями з козацько-старшинських родин Зарудних, Горлякевичів, Рудиковичів, Вернацьких, Лазарєвих, Арендтів. А його дружина, Наталія Єгорівна, вірна і багаторічна супутниця життя, походила зі знаменитого роду Старицьких, до якого, зокрема, належав і знаменитий письменник, класик української літератури. Додамо, що мати вченого, Ганна Петрівна, була нащадком українського старшинського роду Константиновичів.
Можуть заперечити: це походження, а якими були погляди і вчинки зрілого Вернадського? Справа у тому, що вже на початку ХХ століття великий вчений був членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові, Полтавського товариства «Просвіта». Поза сумнівом, це був свідомий вибір Володимира Івановича. Відомо про його знайомство з Михайлом Драгомановим у Парижі на початку 90-х років ХІХ століття.
Українська земля (а конкретно, Шишаки на Полтавщині, де він багато років відпочивав улітку) завжди була для Вернадського джерелом натхнення. У щоденнику 1943 року він зазначав: «В Шишаках я завжди працював з великим підйомом. Саме там я з'ясував для себе основні поняття біогеохімії, відміну біосфери від інших оболонок Землі, основне значення в ній живої розумної речовини та її розмноження». А це – визначальна частина наукового доробку вченого.
І, звичайно, варто особливо підкреслити роль Вернадського у заснуванні найвищої наукової установи України – Академії наук, першим президентом якої його було обрано. У листі (23.07.1918) до Глави Української держави, Гетьмана Павла Скоропадського, Володимир Іванович зазначав: «В засіданні 20 липня 1918 року Академічної комісії пройшло рішення про заснування Національної бібліотеки Української Держави. В той самий час справа про створення Української Академії наук просунулася настільки, що протягом найближчого тижня є необхідність приступити до створення її Статуту. Це дві установи, що мають першочергове національне (важливе слово! – І.С.) значення, повинні стати могутніми факторами подальшого розвитку науки і освіти в Україні та піднесення її духовних сил».
Як відомо, Академія була створена Указом Павла Скоропадського в листопаді 1918 року. Показово, що Вернадський активно співпрацював з Гетьманом – проте платформа УНР Петлюри і Вінниченка була для нього неприйнятною. Очевидно, з цим пов'язаний від'їзд вченого до Ростова, потім до Криму, а згодом і до центральної Росії. Він ніколи не був радикальним націоналістом. Вернадський був провідним фахівцем в СРСР з проблем урану та розробки його родовищ, саме тому вчений є одним з «прабатьків» атомної бомби. Проте наукові (і не лише) здобутки Володимира Івановича є законним предметом гордості для України.
Ігор Сюндюков
