Джеймс Мейс: біль і вдячність
До 67-ї річниці від дня народження великого українця американського походження
Не нами сказане: велике осягається на відстані. І ще: коли згадуєш світлу, рідкісну людину, котра залишила наш світ, то не випадково із природним гірким почуттям болю поєднується високе, шляхетне почуття вдячності: спасибі Вам за все, що Ви зробили для людей, за те нове, насущно важливе й щире, що привнесли в наше життя…
Українцям справді є за що (дуже багато за що) бути вдячними Джеймсу Ернесту Мейсу, який народився 67 років тому, 18 лютого 1952 року , і залишив нас так трагічно рано, в травні 2004-го. Ця тема може і має бути наскрізною у майбутніх біографіях Джеймса, котрі, поза сумнівом, будуть невдовзі створені. А поки – дуже стисло, «телеграфно» спробуємо розповісти , за що саме ми дякуємо цій дивовижній людині.
Він завжди дивився правді просто у вічі, не відводячи погляду (колись саме так радив жити справжнім чоловікам Джек Лондон, його співвітчизник). Коли він усвідомив жахливі, воістину біблійні (його образ) масштаби зла, що його зазнала Україна у 20 –му столітті – то не сказав собі: «Так, це все страшно, проте як це стосується мене, американця? Зрештою , це – лише тема для академічних досліджень». Він зробив геть не так: озброєний всіма своїми науковими матеріалами вибухової сили – переїхав в Україну (певною мірою це був стрибок у невідоме), щоб розповісти нам про найбільшу нашу національну трагедію – Голодомор – її причини, історичні передумови, «технологію» виконання та вбивчі наслідки. Розповісти правду.
Джеймс Ернест Мейс уособлював собою воістину глибоку людяність, але не сентиментально-розчулену, а засновану на точному знанні кричущих фактів. Страшних фактів. І в історичних розвідках, і в публіцистиці він (між рядків, а часом і прямим текстом) показував: ось що тоталітарна влада зробила з українцями на нашій землі: продумано нищила цілу націю, заохочувала доноси на сусідів, душила національну свідомість… Таке ніколи не має повторитися в Україні!
Джеймс все життя непохитно вірив у людську солідарність українців. Історія нашої землі ( як і рідної Америки) давала йому достатні підстави сподіватись на це, адже природа людей завжди не мириться зі сваволею, деспотизмом, рабством. Для живої людини потреба у свободі є такою ж непереборною, як і потреба дихати. Саме тому Джеймс Мейс вірив в демократію.
Мейс був навдивовижу проникливим аналітиком і прогнозистом (рівного йому в нас, мабуть, немає і досі). Він безліч разів попереджав, що наша так звана «еліта» має пост- геноцидне походження – з усіма наслідками, що звідси випливають, писав про «нерішучість, млявість, відсутність державницького бачення українських політиків, які мислять лише категоріями одного дня». Так само й про те, що «нинішня Росія, незалежно від орієнтації її політичних сил, сприймає існування України як смертельну образу». Написано 1997 року .Справді, немає Пророка у своїй Вітчизні !
* * * *
Все перелічене – то, мабуть десята частина з того, за що ми маємо бути вдячні Джеймсу. Але , думається, і це – поштовх до роздумів. І дій. Втілювати те, про що писав Мейс і про що він мріяв.
Ігор СЮНДЮКОВ , «День»
