Президентське почуття обов'язку
Після тріумфу переможців, що заздрять переможеним, можна розслабитися й поміркувати. Судячи з масових веселощів на пострадянських теренах, нова історична спільнота, під назвою «радянський народ», все-таки існує й, переселяючись до різних країн, наприклад, до Ізраїлю, залишається такою самою, як і до виїзду.
Новий тренд — зростаюче значення китайсько-індійської участі у Другій світовій. Роки минають і правда розкривається. Треба відновити історію, та переробити деякі пісні. Наприклад, у новому історичному контексті доречно співати: «Дели бомбили, нам объявили...», а не на старі слова. Жартую, звичайно. Але є привід і для серйозних речей.
Як великий шанувальник і колишній окупант Чехії, не можу змовчати про візит президента пана Земана до Москви. Всі думають, він поїхав туди з ідеологічних міркувань, але мало хто обізнаний з енергетичними проектами Чехії у глибині сибірських руд, куди маленька країна необачно вгатила 5 (п'ять) млрд крон, а тепер не може їх витягнути. Ось Мілош Земан і відбувається біля стін Кремля, слухаючи компліменти Путіна про чеське пиво, і весь час переводячи розмову на гроші.
У самій же Чехії, колишній «Se Sovětským svazem na věčné časy», і тій, що святкувала день визволення Праги 9 травня, цього року про росіян не згадували. Відзначили реконструкцією подій у східній Богемії за участю американських солдатів. Річ у тому, що за звільнення Праги треба дякувати самим пражанам, власовським полкам генерала Семена Буняченка, американським парламентерям від генерала Д. Паттона, фашистському фельдмаршалу Ф. Шернеру, що передав повстанцям усе важке озброєння його частин, а потім вже дивізії 1-го, 2-го й 4-го українських фронтів, що увійшли до Праги за погодженням між Рузвельтом, Сталіним та Черчиллем. Тобто, якщо копнути цю празьку весну 1945-го, відкриється стільки приводів для перегляду радянського брехні й мемуарів Жукова, що мало не буде.
Тому в Чехії день за днем тихцем відновлюють події двох празьких весен, що не прикрашають СРСР, а Мілош Земан стоїть на задрапованому мавзолеї посеред путінських військових маршів і політичних демаршів, в очікуванні оплати боргу, щоб швидко помчати від «рятівників» до Злати Праги, що бачила за своє життя й не такі історичні парадокси.
