Кілька слів про гордість
Марш рівності відбувся у Києві ще минулої суботи, але спричинена ним інформаційна хвиля змушує знову й знову повертатися до цієї теми.
Підготовка й перебіг акції висвітлені детально, зокрема і в нашій газеті (див. «День» від 3#червня, оновлення сайта «Дня» за 6 і 8 червня ц. р.). Суботні події дали відповіді на багато запитань. Зокрема: чи варто проводити такі марші, коли триває війна — так, варто, бо і там, і тут виступаємо за свободу, і особливо прикро, що в той час, як тисячі українців ризикують життям на фронті, недоумкуваті моралісти з палицями в руках влаштовують війну в тилу, тобто, по суті, б’ють у спину.
Затримано 25 погромників. Травмовано 9 міліціонерів, одного з них — серйозно, лежить у шпиталі, під апаратом штучного дихання. За дві неповні доби учасники Маршу, представники ЛГБТ-спільноти, громадянські активісти зібрали й передали більш ніж десят тисяч гривень на лікування правоохоронця і його колег, поранених в АТО. Також постраждали — на щастя, несерйозно — близько 10 учасників після завершення ходи.
Що, загалом, відбулося 6 червня? Те ж саме, що кожного дня відбувалося на Євромайдані: акт боротьби за свої права. Акт цілком успішний, незважаючи на всі халепи. Марш пройшов не більше 500 метрів, але значущість цього «півкілометра» складно переоцінити. Цей відрізок Оболонської набережної — та сама символічна територія, яка, поза обставинами часу й місця, лишиться в історії: ще кількасот кроків до справжньої, а не декларованої свободи, до справжньої, а не уявної чи удаваної Європи. І тут варто зазначити деякі показові моменти.
«Правий сектор» та інші професійні борці за чистоту України до останнього українця оскандалилися по повній. Вони тепер безперервно виправдовуються, гарячково відхрещуються від побоїща, хоча мікроавтобуси з символікою «ПС» дівати немає куди, так само, як і підбурливі, повні ненависті заяви Яроша й компанії.
Уперше глава держави підтримав проведення публічного ЛГБТ-заходу. Петро Порошенко заявив наступне: «Я ставлюся до Маршу рівності як християнин і президент-європеєць. Я вважаю, що це абсолютно поєднувані поняття. Я не буду брати в ньому участь. Але я не бачу жодних підстав, щоб йому перешкоджали. Це конституційне право кожного громадянина. Я маю свої християнські цінності, на яких виховувався я, виховуються мої діти. Але я не поділяю обурення тих чи інших політичних сил, які просто хочуть собі на цьому зробити піар. Це не справа для піару».
І так само вперше у веселковій колоні йшли вітчизняні політики високого рівня.
Можливо, провести Марш рівності в Україні після Євромайдану не набагато легше, ніж в Україні Януковича, однак сьогодні цілком очевидно, що щось таки змінилося — у повітрі, в суспільній думці — ми дійсно стали вільнішими.
Звідси й упевненість, що наступний Марш відбудеться — з іще більшою чисельністю учасників, з іще більшою підтримкою влади, з іще більшою ганьбою для погромників. І значення слова «прайд» — гордість — усвідомлюватиме дедалі ширше коло українців.
Хай зі скрипом, хай на «трійку» з мінусом, хай поки в Києві, але постреволюційне суспільство склало один з найважливіших іспитів. А ті, хто намагався втиснути Україну в прокрустове ложе своїх середньовічних фантазій, ганебно програли. І програватимуть далі з усе розгромнішим рахунком.
