Кіно між вовком і собакою
У №3 «Дня» вже виходив розбір драми «Левіафан». Хотілося б додати декілька слів про стійку тенденцію в російському кіні, яку виражає ця робота Андрія Звягінцева.
Нагадаю, головний герой «Левіфана», автослюсар Микола, програє в протистоянні з міською владою, втрачаючи і друга, і дружину, і свободу, а на місці його будинку будують чергову церкву Московського патріархату, який всемірно підтримує корумпованого і жорстокого мера, вустами свого предстоятеля повторюючи, що «всяка влада від Бога».
Держава-Левіафан розчавлює Миколу лише з тієї причини, що він наважився боротися за свої права. «Чудище обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй», а церква – лише один із його паростків. Чудовиську мало забрати чуже майно: ні, обов'язково потрібно і людину стерти на табірний пил. Щоб іншим не кортіло.
Цей, хай надто очевидний, підсумок, думаю, оцінили журі Канн і «Золотого глобуса»: настільки прямо показане всесилля державної машини, схоже на кафкіанський «Процес», явно приголомшило західних інтелектуалів.
І «Левіафан», на щастя, не один. У російському кіні вже є картина зі схожим сюжетом: «Довге щасливе життя» (режисер - Борис Хлєбников). Там теж - корумпована влада, яка зазіхнула на чуже, протагоніст-одинак, зраджений друзями, будинок на березі моря і навіть плани природи у фінальних кадрах. Хлєбников все ж таки залишив можливість помсти: герой розстрілює до дідька всю банду рейдерів включно з продажним ментом і нарваним урядовцем.
І це не збіг. В напівзадушеній путінській Росії, поволі, не дуже помітно, без зайвих фанфар виросло кіно, яке опонує парадигмі тріумфуючого хамського самодержавства. Окрім «Левіафана» і «Довгого щасливого життя» можна назвати «Дурня» Юрія Бикова, «За Маркса» Світлани Баскової, «Оповідання» Михайла Сегала.
У «Дурневі» слюсар-правдолюб Дмитро Нікітін намагається врятувати мешканців будинку, якому загрожує обвал, практично ціною власного життя. Розкладення влади, що перетворилася на банду злодіїв і вбивць, показаний детально і правдоподібно. Коли дивишся на героя в фіналі, під меланхолійну пісню Цоя (в іншому контексті вона звучала би пошло), який лежить полишеним, можливо навіть, убитим на брудному асфальті перед приреченим гуртожитком, розумієш, що цей фільм – і про нас також. Вірніше, про той шлях, який ми пройшли за останній рік, коли раптом мільйони українців перетворилися на таких собі Дмитріїв Нікітіних, яким більше за всіх треба. Злодіїв прогнали, а перехняблений п'яний гуртожиток із сусідньої країни кинувся до нас мстити за порушений спокій. Але наш сюжет, гадаю, матиме світліший розвиток.
«За Маркса» - фільм художньо слабкий, проте цікавий як рідкісна в пострадянських кінематографіях спроба показати класовий конфлікт. Робітники бунтують проти озвірілого від безкарності і жадібності директора, гинуть і активісти, і мерзотники, позиція авторів більш ніж зрозуміла.
У влучній і їдкій комедії «Оповідання», що складається з чотирьох самостійних частин, одна з новел «Круговий рух» присвячена циклові корупції в російському суспільстві. Працівник видавництва неофіційно заохочує автомайстра за техогляд. Майстер платить за закордонний паспорт «рішалі» у ВВІД. І так далі: брудні гроші течуть через університет, лікарню, військкомат, будівельний бізнес, офіс губернатора. Губернатор несе президентові (ні, на Путіна не схожий, ще не осміліли настільки) не гроші, але запевнення про повну лояльність довіреного регіону, про готовність і потрібний відсоток на виборах дати, і незгодних заткнути. І ось Президент-не-Путін виголошує на телебаченні промову про боротьбу з корупцією, а телевізор стоїть все в тій же автомайстерні у момент заохочення за техогляд.
Всі 5 фільмів, включаючи «Левіафана», випущено за останніх 2,5 роки, і це геть не повний список, так що можна говорити про нове російське кіно.
У цьому кіні ще багато відчаю (характерно, що діють завжди одинаки, про солідарність не йдеться). Це ще не зовсім про опір, і наразі зовсім не про революцію. Можна було б сказати про кінематограф морального занепокоєння, якби такий термін не було прив'язано до конкретного історичного періоду.
Тому назвемо його кінематографом між вовком і собакою. Фільмами останньої години перед світанком.
