Мирний ефір країни, що воює
Переходу на військові рейки в Україні не сталося, й держава по-справжньому не готується відбивати ворожу агресію
Коли дивишся наші телеканали й слухаєш радіостанції, охоплює відчуття, що живеш у дуже спокійній мирній країні, де, за винятком деяких неприємностей на сході, все здебільшого тихо й нічого екстраординарного не відбувається. Це просто віддзеркалення того факту, що переходу на військові рейки в Україні не сталося й держава по-справжньому до віддзеркалення ворожої агресії не готується. Тут відіграють свою роль ілюзії вищої влади все вирішити переговорами, закулісними інтригами, так, як вона звикла вирішувати свої бізнес-проблеми. Протверезіння від цих ілюзій може виявитися вкрай болісним для всієї України. Подібна думка ще більше зміцнилася після показаної по багатьом каналам співбесіди (назвати це спілкування інтерв’ю складно) президента Петра Порошенка й журналістки Ольги Герасим’юк. Президент розповідав про свої успіхи й звершення, що робив добре, з майже бездоганною риторичною майстерністю, чим вигідно відрізнявся від недорікуватих Кучми, Ющенка та Януковича.
Зі слів нинішнього Президента виходило, що на даний момент у нас усе чудово, а буде ще краще. Так і підмивало дещо зіпсувати цей ретельно відполірований спіч нагадуваннями про сумні обставини. Крим здали, Донбас поступово здають (чого б це з Адміністрації Президента походили просочування інформації про можливий референдум у Донецькій і Луганській областях?), армія відроджується неприпустимо повільно. Де очищення СБУ, Генштабу, Міністерства оборони? Де боротьба з п’ятою колоною Кремля в Україні? Де реальні покарання корупціонерів? Де відродження військово-промислового комплексу? Де, де, де... Порошенко трагічно не розуміє пріоритету воєнного розв’язання проблем Донбасу й Криму. Домовленостями й пацифістськими заклинаннями Путіна не зупиниш, окуповані території не звільниш. Соціально-економічна ситуація у країні не покращується (що є вельми стриманим визначенням), олігархічна диктатура непорушна...
Слова Порошенка погано кореспондували з реальним станом справ у країні й за нашими кордонами. Нам би всім хотілося, щоб усе було так добре, як говорив Петро Олексійович, а не так погано, як відбувається насправді.
На радіо «Вести» ведучий Матвій Ганапольський захоплено розповідав про свою поїздку до Казахстану. Особливо захопила його повсюдна присутність у цій країні російської мови, й Ганапольський прозоро натякав, у кого слід вчитися Україні. Щоправда, ведучий не сказав, що кадрова політика в Казахстані досить жорстка, й ігнорувати казахську мову там чиновникам не дозволяють. Ганапольський знову експлуатував міф про те, що нібито російське вторгнення до України почалося через скасування колоніального мовного закону Ківалова-Колесніченка. Між іншим, другий з цього тандему, Колесніченко, вже давно є нотаріально завіреним зрадником України, що якоюсь мірою кидає тінь і на його закон. Спробу Ганапольського знову гальванізувати гнилу тему двомовності в Україні явно не можна визнати дружньою по відношенню до нашої держави, оскільки вона несе виключно розкол і протистояння. При цьому Ганапольський відчайдушно демонструє вільнодумність, що виявляється в лайці на адресу Путіна. Але час від часу ведучий «Вестей» підкидає в ефір цілком сумнівні (якщо не сказати більше) ідеї. Поки, наскільки відомо, «антипутінство» Ганапольського особливих проблем йому в Москві не створювало, хоча там до будь-яких критичних висловлювань на адресу цього персонажа ставляться вельми нервово. Матвій Ганапольський захоплювався беззмінним лідером Казахстану, нагадавши всіляких Барбюсів, Роланів, Шоу і Фейхтвангерів, що оспівували «велич і мудрість» товариша Сталіна. А йдеться про режим зі специфічним становищем опозиції й преси. Утім, для «Вестей» у цьому немає нічого дивного, адже вони досить негативно оцінили скасування комуністичної топонімії в Україні. Ну, якщо в Казахстані таке процвітання, може, час і радіо «Вести» туди перебазуватися? Думаю, що і ведучий, і керівництво медіа-холдингу чудово розуміють, що їх там чекає. Тому й не квапляться переїжджати з Києва до Астани, незважаючи на красу Казахстану й мудру велич 25 років незамінного Назарбаєва.
«А ЯК ЖЕ ЮРИСДИКЦІЯ?»
Російсько-ізраїльський телеканал RTVI показав реакцію Путіна на події у ФІФА. Вихованець юридичної школи Ленінградського університету висловив особливе обурення тим, що правосуддя США взялося боротися з корупцією в середовищі міжнародних чиновників, заарештувавши кількох вищих функціонерів світового футболу. «А як же юрисдикція?» — волав російський законник. Тобто виходить так, що міжнародні чиновники повинні мати можливість безкарно красти, брати хабарі, користуючись своїм особливим становищем осіб, що стоять над національними законодавствами? Дійсно, ті, хто скоїв злочин проти громадянина своєї країни, перебуваючи у своїй країні, мають відповідати за законами своєї країни. Якщо громадянин Польщі ударив іншого громадянина Польщі, перебуваючи в Польщі, то судити його може лише польський суд. Це і є юрисдикція. А тут громадянин України Костенко, перебуваючи в Києві на Майдані, кинув якийсь предмет в офіцера «Беркута», громадянина України. І ось пан Костенко поїхав до окупованого РФ Криму відвідати родичів. Там його схопили й судили за законами Російської Федерації. А ще судять за цими ж російськими законами кримських татар, які в Сімферополі брали участь у проукраїнським мітингу, коли Крим іще був під контролем України. Ось би в цих питаннях юристові Путіну пригадати про юрисдикцію. Хоча абсолютно очевидно, що суверенітет України над територією України Кремль однозначно не визнає. Про це яскраво свідчить і справа Надії Савченко. До речі, свого часу міжнародна громадськість звинувачувала канцлера Німеччини Адольфа Гітлера в демонстративній зневазі норм міжнародного права. А питання юрисдикції безпосередньо його стосуються. Утім, чого тут дивуватися. Як сказав на Київському форумі безпеки московський професор Андрій Зубов (форум транслював телеканал «Еспресо-tv»): «Росія зараз, по суті, є фашистською державою, але в радянській оболонці».
ТИПОВА РАДЯНСЬКА АГІТКА
На вже згаданому «Еспресо-tv» у програмі Єгора Чечеринди обговорювали проблеми вітчизняного інформаційного простору й чомусь стверджували, що окупація його РФ почалася з 2000 року. Та вона ні на день з 1991 року не припинялася! Інша справа, й тут можна погодитися, що з приходом до влади в Росії Володимира Путіна процеси інформаційного підпорядкування України Кремлю різко активізувалися.
Торкнулися російського, знятого на українські зокрема кошти, фільму «Битва за Севастополь», який виявився типовою радянською агіткою, хоча й присвяченою етнічній українці Людмилі Павліченко. Це ще раз переконує в тому, що без відродження українського кіно вельми проблематичним буде й відродження української нації, бо мізки й душі українців як і раніше формуватиме Москва. Вона, а не ми самі, стане нас національно ідентифікувати й морально програмувати.
Такий собі пан Горковенко з Адміністрації Президента рішуче не погодився з критиками й дав високу оцінку «Битві за Севастополь». Цю битву ми, українці, програли не в останню чергу завдяки нашим вождям, у головах яких досі крутяться радянські образи й картини.
На каналі «112» відбувся черговий бенефіс Олега Ляшка. Його можна скільки завгодно називати популістом, але нехай хтось із критиків спробує спростувати його вбивчі тези. І яке кому діло, чи переслідує при цьому Олег Валерійович якийсь особистий інтерес. Істина не залежить від особистих якостей того, хто її проголошує. Можливо, Микола Коперник або Галілео Галілей були не дуже приємними у спілкуванні людьми, але ж Земля все одно крутиться. Ось Ляшко говорить: «Ця влада готує нам реванш Януковича й Путіна». Та я сам це відчуваю щохвилини. Тим паче що ми вже мали такий самий досвід з Ющенком. А нинішні абсолютно нічого не навчилися на Майдані, не зробили для себе жодних висновків. Ще одне твердження: «Російський бізнес, що фінансує війну проти нас, чудово почувається в Україні» То хіба не факт? Факт.
А ось Ляшко говорить про те, що треба розірвати Харківські угоди 2010 року щодо Чорноморського флоту й Криму, до речі, РФ в однобічному порядку 2014 року все це вже розірвала, оскільки Чорноморський флот РФ свою роль «троянського коня» вже зіграв, і подібні папірці Росії нині не потрібні. Україна досі не наважується на розрив.
«СОЛОДКА ПАРОЧКА»
У Шустера обговорювали все ту ж проблему російських полонених ГРУ ГШ ЗС РФ. Треба їх обмінювати на наших полонених до суду чи після нього? 65% у студії висловилися за те, щоб лише після суду. Нардеп Андрій Сенченко висловився в тому сенсі, що нарешті ми хоч тепер стали визнавати, що війна йде у нас не з ДНР і ЛНР, а з Росією. То чого ж ми хочемо від навколишнього світу, щоб він у відстоюванні інтересів України був радикальніший за саму Україну?
Ми ось досі не вводимо санкції проти окупантів у Криму, «любі друзі» там наживаються, завалюючи Крим українським продовольством, а нинішня українська влада вимагає від Заходу посилити санкції проти агресора.
Виникло питання, звідки на Мінських переговорах з’явилася «солодка парочка» — Кучма й Медведчук? Комбат і нардеп Ігор Мосійчук поцікавився в особливо уповноваженої Президента Ірини Геращенко: чому Медведчук сидить у Москві, а представляє Україну? Геращенко від відповіді ухилилася. Савік Шустер поскаржився на фінансову скруту, зізнався, що програма випускається в ефір на основі старих запасів і попередив, що довго вона не протягне. Програма існувала за Ющенка, за Януковича, а за Порошенка припинить своє існування. Хто ж фінансував її раніше і хто відмовився це робити тепер? Навряд чи про це скажуть, це вам не якась там державна таємниця...
