Тріпотіння реформ
Насилля породжує насилля, стирається в порох справедливість
Майже 25-річної давнини рецензія Б.Кравченка на публікацію української книжки американського політолога Роберта Пантама «Творення демократії: традиції громадської активності в сучасній Італії» називалася «Як хорові гуртки та футбольні клуби сприяють державному врядуванню. Італійський детектив». Гостра інтрига дослідження причин різного рівня вправності італійських регіональних урядів завершилися несподівано. Виявилося, що найкращим провісником ефективної роботи органів влади є кількість всіляких клубів, гуртків, мистецьких колективів. Початкова версія базувалася на певності, що добробут породжує хорові гуртки, а насправді виявилося навпаки. У результаті до знаних термінів «фізичний капітал» — інструмент, технології, матеріали, які роблять діяльність продуктивнішою, «людський капітал» — освіта, інформованість, які додають ефективності капіталові фізичному, додавався термін — «соціальний капітал», який складається з тих рис громадського життя, що підвищують нашу продуктивність, — активна участь у громадському житті, довіра та взаємність, спільна політична, патріотична, суспільна позиції.
Вочевидь, для нашої Батьківщини соціальний капітал у сучасних обставин стає зброєю зброй.
Відчуття єдиної родини, сім’ї вольної, нової, — паростками, бутонами, квітами й плодами мають прикрашати дерево українського новітнього життя.
Приклади військового героїзму, волонтерської вправності, національної свідомості, безумовно, радують і надихають, та підживлювати їх мають професіоналізм і, хоч як це дивно, романтизм. Народний депутат О.Кужель запевнила: «У теперішній Раді працювати буде цікаво». І справді, така кількість дилетантів із романтичною вірою у радість змін мають надихати професійних політиків, законотворців, людей державницьких. Та раптом колишній журналіст, а нині депутат, повернувшись із передової, на популярному каналі радіє вправності військових і заявляє про бездарність командирів і необхідність їх терміново міняти.
По-перше, уявляєте собі, як після таких заяв солдатам воювати, командирам командувати. А по-друге, без знання воєнної науки такі заяви критиканством роблять дилетантизм злочинним.
Здавалося б, абсолютно зрозуміло що саме громади, спілки, рухи варто було уповноважити випрацьовувати, формулювати і прогнозувати ідеї та принципи оновлення, реформування, вдосконалення систем і механізмів управління. Насправді все відбувається навпаки. Почався циркуляроспад із безкидів недообдуманих, експертно не проаналізованих реформ. Мінкульт вирішує не фінансувати творчі спілки, а фінансувати їхні творчі проекти!
Частково з цим можна погодитися, але абсурдно вважати творчім проектом утримання Будинку ветеранів сцени або оплату праці бухгалтера...
Комусь видається можливим все порахувати, проконтролювати, впорядкувати і примусити. І от на вимогу управителів міського бюджету Департамент культури вводить звітність не тільки по відпрацьованих акторами репетицій і виставах, а ще й по «фактично відпрацьованому часі в репетиціях і виставах».
Це означає, що балерина, виконавши 32 фуете, практично відпрацювала у виставі кілька хвилин. Це означає, що цінність картини художника визначається її розміром. Це примітивне вихолощення значення творчості у творчій роботі, що безумовно, обіцяє велику економію з фонду заробітної плати.
Набагато ефективніше на старті реформ оприлюднити беззастережно всю бюджетну картину (звісно, за винятком того, що складає державну таємницю), і не в такому зашифрованому вигляді, як зараз, а справді зрозуміло й докладно. Цьогорічний нобелівський лауреат у галузі економіки Жан Тіроль називає головною складовою боротьби за економічний прогрес максимальну розшифровку всіх тарифів. До речі, після такої роботи стане ясним, що бюджет дотує не театри, а вартість квитка, оскільки його реальну ціну не може заплатити людина із середньою зарплатою.
На жаль, поки що гору беруть демони-реформісти над янголами-реформаторами, модератори критиканства над зодчими перетворень. У великій шані протестувальники і «знімальними» з посад. Ці герої зациклені на покараннях і розробці досконалих систем контролю.
Якщо дитина після покарання стає слухняною, можна вважати, що її воля зламана, вживлено вірус апатії. Спартанці таких кидали зі скелі. А от якщо вона зрозуміла, що дія, за яку її покарали, була шкідливою, можна сподіватися на її бажання самовдосконалюватися. «Наскільки порочною є людина, прямо пропорційно залежить від руйнівного впливу, якого вона зазнала», — стверджує психолог Л.Рон Хаббард. Захопленість покараннями дуже швидко призводить до покарання тих, хто ними захоплюється.
Насилля породжує насилля, стирається в порох справедливість.
Власна апатія виправдовується неспроможністю влади, породжує наркотичну залежність у змінах урядів, лідерів, влади в цілому, що врешті стирає риси обличчя народу. Тоді приходить диктатор і своє обличчя проголошує обличчям народу. Сподіваюся, ми на іншому шляху.
Християнські цінності, достоїнство, покаяння і прощення, суспільство довіри і взаємоповаги, гонор чесності, честь долученості до творіння долі свого народу — усвідомлені, а не проголошені, мають вивести нас на широку магістраль взаємопорозуміння.
Російські політологи закидають нашому Президентові «слишком высокую договороспособность». Добре було б, щоб ця «вада» в кожному з нас переважала над образами, бажанням помсти, уявою про володіння істиною і прагненням реформ нашвидкоруч.
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, голова правління Київського місцевого творчого відділення Національної спілки театральних діячів України, народний артист України
