Скільком танкам дорівнює ефективна гуманітарна наука?
Які би пречудові закони не ухвалювала Верховна Рада, які б не лунали там полум’яні виступи на підтримку розвитку вітчизняної науки та інноваційно-технологічних процесів, як би не закликав уряд бізнесменів вкладати кошти в фундаментальні наукові пошуки, реально все це не більше, ніж струс повітря. Жодного разу наука в незалежній Україні не мала фінансування на рівні, якого вимагає закон, навіть тоді, коли держбюджет не мав «дірок». Сьогодні ж уся Національна академія наук (НАНУ), де зосереджена переважна більшість наукових досліджень в Україні, фінансується на рівні західного університету середньої руки – і це беззаперечний факт. А на наступний рік видатки на діяльність НАНУ ще зменшаться, бо у держави немає грошей…
Сьогодні працівники НАНУ – це здебільшого науковці передпенсійного та пенсійного віку. Молоді серед них майже немає, і не дивно: чи може молодий науковець вижити, отримуючи 1300-1400 гривень на місяць? Підробітки? Так, вони порятують – але ж коли тоді займатися наукою?
Провести блискавичну реформу й передати наукові інституції провідним вишам, водночас «зачистивши» пенсіонерів? Але тоді, по-перше, виявляться незворотно зруйнованими цілі наукові школи, по-друге, спершу слід уп’ятеро зменшити аудиторне навантаження на викладачів вишів і передбачити їхню творчу роботу (скажімо, три роки передусім викладання – рік суто наукової праці, оформлення результатів і написання монографії), а тоді вже вимагати, щоб вони всерйоз займалися науковими пошуками. Звісно, є ентузіасти, які примудряються щось робити у вишах і за чинних умов, але…
Крім того, можна бути чудовим викладачем, але вельми слабким науковцем. І навпаки: бувають ситуації, коли людина нездатна до викладання в силу тих чи інших причин, але спроможна плідно займатися експериментами та продукувати ґрунтовні наукові тексти.
Тим часом без прискореного розвитку науки годі сподіватися, що Україна стане економічно успішною і політично стабільною державою, натомість для реальної підтримки науки країна повинна мати політичні і економічні успіхи. Що робити з цією «квадратурою кола»? Про так звані фундаментальні науки – іншим разом, зараз же декілька пропозицій, пов’язаних з гуманітарно-соціальним блоком інституцій НАНУ.
Що сьогодні роблять науковці, які працюють у цих підрозділах Академії? Вони працюють над «плановими темами», пишуть монографії, грошей на друк 9 із 10 яких у НАНУ немає. Від науковців-гуманітаріїв вимагають при цьому, щоб вони продукували тексти, написані за затвердженими «нагорі» стандартними формами «пташиною» мовою. Втім, дехто таки примудряється знаходити спонсорів чи випускає книги за власний кошт – вимушено мізерними накладами. А ще аспіранти та докторанти клепають дисертації за затвердженими схемами, друкуючи нечитабельні по формі, але «правильно» оформлені статті у «братерських могилках» - журналах й альманахах (де беруть чималі гроші за публікацію). Втім, навіть такі тексти, може, і читали би колеги чи студенти, але надто вже слабка комунікація у середовищі гуманітаріїв (найкращою була у часи перебудови і перші роки незалежності).
А між тим серед гуманітаріїв старшого та середнього покоління чимало людей, яким є що сказати широкому загалові. Ба більше: ці дослідники – на відміну від «інстанцій» - добре розуміють, що наука як соціальний інститут завжди мала два основні вектори розвитку: «углиб» і «вшир». Між іншим, це враховувалося в СРСР, коли включали в доробок учених статті у провідних науково-популярних виданнях, науково-популярні книги та публікації в «центральних» газетах. Значна частина з них працювала на підвищення рівня громадянської просвіти, і неможливо без цих публікацій, без цієї діяльності вчених них уявити рух до перебудови, а затим – до унезалежнення України.
І взагалі: соціально-гуманітарний блок наук, за всієї специфіки наукового розмислу, спрямований безпосередньо на розвиток соціуму і людини.
Отож, виходячи з цього, чи не варто створити кілька потужних науково-популярних Інтернет-ресурсів, адресованих усім, кого цікавлять проблеми буття людини та суспільства, де авторами будуть найкращі гуманітарії країни і найталановитіша молодь? І чи не варто відсунути на задній план формальні вимоги до текстів, вивівши наперед їхню суспільну значущість? Ба більше: чи не варто зосередити зусилля кожного гуманітарного інституту на 2-3 справді важливих піонерських наукових темах, а головні зусилля кинути на науково-популярний «фронт», на народну просвіту за допомогою ефективних засобів – телебачення, радіо, інтернету тощо? А на додачу можна було би масово залучити науковців Академії для читання спецкурсів у провінційних вишах, особливо на сході та півдні України, та по лінії товариства «Знання».
І це далеко не все, що можна (і потрібно, як на мене) зробити.
Інакше кажучи, особливий період буття країни – адже «гібридна війна» не вщухла, вона тільки набула інших форм, - вимагає й особливої «мобілізації» соціально-гуманітарної академічної науки. Кардинальні реформи у цій сфері варто відкласти з тим, щоб сьогодні мати найбільшу суспільно значущу віддачу від того, що вже існує. І гроші на це є в інших рубриках бюджету – бо така «мобілізація» дасть ефект, який дорівнює десяткам танків і літаків…
