Яка україністика можлива у Європі ХХІ століття?
Так назвав свій виступ перед учасниками Міжнародної конференції «Recent Problems of Ukrainian Studies: Сучасні проблеми україністики» заступник директора Інституту неофілології і міждисциплінарних досліджень лінгвістики Природничо-гуманітарного університету в Сєдльцах (Польща) Роман Мніх. Захід зорганізувала кафедра славістики Віденського університету на початку червня ц.р. і в ньому взяли участь історики, мовознавці, літературознавці, культурологи тощо з багатьох країн світу.
Питання дійсно несподіване і виходить далеко за межі власне україністики як науки. Ми, українці, звиклись з думкою, що Україна як держава і всі аспекти, пов'язані з нею, цікаві для Європи і затребувані там. Нам не спадає на думку, що свою оригінальність і цікавість необхідно ще тільки донести до середньостатичного європейця, відділивши при цьому у його свідомості українця від інших народів колишнього СРСР і, передусім, росіян.
Інформаційно-роз’яснювальна робота у світі щодо можливостей, потужностей і перспектив країни — завжди було завданням і стратегічною відповідальністю держави і її інституцій. Сьогодні, на хвилі комунікаційно-контентного спротиву агресору, до цього напряму долучилось все суспільство і його справжні лідери думок, інновацій, державницьких позицій. На жаль, саме державою цим аспектам приділяється вкрай мало уваги. І наразі вони підтримуються у світі окремими ентузіастами, громадськими організаціями, рухами тощо.
Окреме і чільне місце тут займають дослідження в науковому, освітньому, історичному тощо сенсах. Це могутній пласт комунікаційного просування та постійного супроводу для втримання глобальної уваги не лише науки як такої, але, передусім, цивілізаційного аспекту розвитку України і пошуку нею свого функціонально-інноваційного місця в глобалізованому світі. Серед таких потужних осередків, є наприклад, Український науковий інститут Гарвардського університету (заснований у США 1973 року професором Омеляном Прицаком), де вивчається історія, культура, мова, література, політика, економіка України. Знаний і Канадський інститут українських студій при Альбертському університеті, де ведеться науково-дослідна робота з української проблематики та одночасно досліджується українсько-канадська тематика. Майже сто років існування нараховує Український вільний університет в Німеччині. Діють такі установи в Австралії та Болгарії, Великій Британії та Австрії....
До речі, саме в Німеччині нараховується, мабуть, найбільше (близько двадцяти) науково-освітніх установ, які досліджують українознавчу тематику. Серед них кафедра західно- та східно-слов'янської філології (з акцентом на польській та українській) Ґрайфсвальдського університету (цей освітній заклад відомий з 15 століття). Крім дослідження української мови університет щорічно (ось уже майже 20 років) проводить літню школу-академію «Українікум», яка збирає для наукових диспутів та обміну досвідом вчених-україністів з усього світу. У вечірні часи під час роботи академії активно популяризується на концертах та інших розважальних заходах українська музика.
Сьогодні кафедра на межі закриття. Причин для цього кілька, але найголовніша — відсутність коштів.
Не можна сказати, що наша держава зовсім не приділяє цій проблемі уваги. Українське посольство в Німеччині намагається залагодити всі аспекти, пов'язані з подальшим існуванням кафедри. Посол України у ФРН Андрій Мельник звертався до керівництва університету, ректора з відповідними проханнями (університет у цьому абсолютно автономний). Звернення направленні і до міністра освіти землі Мекленбург-Передня Померанія, де розташовується університет. Відбулась зустріч посла з цього приводу з федеральним міністром освіти.
Однак зусилля посольства потребують підтримки на рівні керівництва нашої держави (якщо профільні міністерства не працюють). І тут не варто закриватися іншими проблемами, якими б вкрай важкими вони не були. Існування осередку української духовності в будь-якій частині світу, а тим паче в серці Європи, має підтримуватись першими особами держави. Це — якщо хочете питання національної безпеки першого порядку. Якщо, звичайно, ми орієнтуємося на поважне місце соборної Майданної України в глобалізованому світі.
Микола ГОЛОМША, екс-перший заступник генпрокурора (2014); заслужений юрист України
