100 років: від Брестського миру до Мінських домовленостей
Сота річниця укладання Брестського миру між делегаціями УНР та німецько-австрійської коаліції певною мірою не минула непоміченою у наших ЗМІ. Проте таке враження, що передовсім увага зверталася на факти й конкретні події, що супроводжували підписання у Бресті 9 лютого 1918 року першого мирного договору у Першій світовій війні (!), а не на передумови й результати (найближчі та далекосяжні) цієї дипломатичної акції. Акції, безперечно, величезної історичної ваги з дуже серйозними наслідками. Ось про них і хотілося б поговорити.
Брестський договір є класичним прикладом вимушеного, нерівноправного, кепського компромісу, уникнути якого, проте, в тій конкретній ситуації, що склалася у лютому 1918 року (окупація значної частини щойно проголошеної УНР більшовиками, та ще на тлі розвалу армії та підвалин державності) Центральна Рада просто не могла. Принаймні, так здавалося її очільникам. «В обмін на» (як часто це формулювання приховує незбалансовані угоди, а то й напівкапітуляцію!) визнання Німеччиною та її сателітами з «Четверного блоку» (Австро-Угорщина, Османська імперія, Болгарське царство) незалежності УНР та обіцянки згаданих держав допомогли звільнити територію УНР від більшовиків Центральна Рада пішла на дуже серйозні поступки (знову повторимо: вимушені, але ж від цього не легше!). а саме: офіційно запросила на нашу територію німецько-австрійські війська (а як інакше можна було «звільнитись» від більшовиків?), а також зобов’язувалась постачати в Німеччину та Австро-Угорщину певну (немалу) кількість продовольства. Гарантом чого виступали, знову ж таки, війська цих країн.
Перше, що варто сказати — що керманичі УНР самі ж себе загнали в цей «котел» («штопор», «воронку», як кажуть льотчики), бо виявилися заручниками соціал-федералістських ілюзій «драгоманівського штибу» (за всієї поваги до Михайла Петровича), а не озброєними державниками. Озброєними не лише ідеями! Але і для нас, 100 років потому, Брестський мир 9 лютого 1918-го є грізним попередженням. Вдумаємось: присутність окупаційних військ, які справді дуже швидко звільнили Україну від більшовиків, виявилась дуже неоднозначним чинником (м’яко кажучи) для нашої держави. Бо суттєво обмежувала наш суверенітет — і це швидко відчув Павло Скоропадський, здійснюючи життєво необхідні реформи. Гетьману, образно кажучи, довелось «сьорбати» не ним зварену кашу. Так, у царині культури й освіти руки в нього були розв’язані, зроблено було надзвичайно багато, а ось у сфері військової та дипломатичної було значно важче — бо відчувався тиск незрівнянно потужнішого Берліна. І доводилось спиратись значною мірою саме на уряд кайзера, з усіма наслідками, що настали після капітуляції Німеччини у війні… Антанта ж впритул не бачила незалежну Україну.
Між «котлами» 1918-го та 2014-2015 років (ще можна назвати Мінським «котлом») є одна принципова схожість — і про це треба говорити прямо, якщо ми хочемо перемогти. Спільною є загальна схема подій: хронічне запізнення з реальними діями, які могли б виправити ситуацію; нездатність сприймати ворога саме як ворога, схильність бачити в ньому «партнера» (ось Скоропадський добре розумів, ким є більшовики, тому й мав величезний державотворчий потенціал!); готовність йти на незбалансовані компроміси, на надмірні поступки — при тому, що протилежна (по суті, ворожа) сторона робить поступки значно менш суттєві; пріоритет пошуку зовнішніх союзників перед зміцненням державницьких структур всередині України; багатослав’я в контексті браку конкретних справ…
Доки ці «котли» й «піке» супроводжуватимуть нас? Мабуть, доти, поки не засвоїмо уроків історії.
КОМЕНТАР
«КОЛИ В УКРАЇНЦІВ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ІСТОРИЧНИЙ ШАНС, МИ МАЄМО БУТИ ГОТОВІ ПРИЙНЯТИ ВИКЛИК»
Тетяна ОСТАШКО, історик, дослідниця Гетьманської держави:
— Що означає для української історії Берестейський мир 9 лютого 1918 року? Тоді Україна здобула суб’єктність у міжнародно-правових відносинах як незалежна держава; були зокрема, визначені кордони УНР як атрибут цієї суб’єктності, що, власне, й було зафіксоване Берестейськими угодами. Дуже цікаво, що була додатково укладена окрема таємна угода про так званий «коронний край», згідно з якою Східна Галичина й Буковина мали скласти автономну адміністративну одиницю у складі імперії Габсбургів. На жаль, під тиском польського «лобі» австрійський уряд відмовився ратифікувати цю угоду.
Якщо ж говорити про уроки історії, пов’язані з Берестейською угодою, то варто підкреслити ось що. Коли у нас, українців, з’являється історичний шанс, ми обов’язково маємо бути готові прийняти виклик і забезпечити свої інтереси на належному професійному рівні. Сьогодні це не менш важливо, аніж 100 років тому.
