Америка Україну не покине
Президент США Джо Байден виступив у Варшаві з програмною промовою щодо агресії Росії проти України. Він заявив, що боротьба за демократію не закінчилася із завершенням Холодної війни: вона не може завершитися, оскільки за три десятиліття, що минули з того часу, у світі виросли нові автократії. Американський президент зазначив, що Росія придушила демократію у себе й намагається зробити це в інших місцях. Також Байден назвав цинічною брехнею слова Путіна про намір «денацифікувати» Україну, оскільки її очолює законно обраний президент, чий дід боровся з німецькими нацистами і сім'я якого змушена була рятуватися від Голокосту. За словами американського президента, «диктатор, який намагається збудувати імперію, ніколи не подолає любов народу до свободи. Світ буде вільним. Україна ніколи не стане перемогою для Росії. Вільні люди не хочуть жити у темряві. Заради Бога, ця людина не може залишатися при владі». (For God's sake, this man cannot remain in power).
Пізніше представники Білого дому спробували пом'якшити враження від цього висловлювання Байдена, заявивши, що той мав на увазі контроль Путіна над сусідніми регіонами, а не зміну режиму Росії. Однак насправді посил Байдена зрозумілий, особливо в контексті того, що раніше він прямо назвав Путіна «кривавим диктатором», «запеклим бандитом» та «військовим злочинцем», а, зустрічаючись перед виступом у Варшаві з українськими біженцями, вражений стражданнями українців, назвав свого російського колегу «м'ясником». Тим самим російським елітам дається зрозуміти: якщо ви будь-яким способом усунете Путіна від влади, то неважливо, який саме режим встановиться після цього в Росії, нехай навіть авторитарний, але в м'якшій формі. Якщо нова влада припинить війну та відведе російські війська хоча б до тих ліній поділу, на яких вони стояли 23 лютого, з ними на Заході матимуть справу. З Путіним же розмовлятимуть про якесь тимчасове припинення вогню, але не про якісь довгострокові домовленості. Довіра до нього з боку США та їхніх союзників не те що нульова, а, можна сказати, становить солідну негативну величину. Ймовірно, у Вашингтоні та Брюсселі справді серйозно сподіваються, що російські еліти, включно з силовиками, прислухаються до відповідного заклику та позбавлять Америку та Євросоюз головної сьогоднішньої проблеми в особі Володимира Путіна, якого на Заході тепер інакше як новим Гітлером і не сприймають.
Думаю, що й російські еліти, включно з принаймні частиною силовиків, зовсім не раді, що Путін почав війну, перемогти в якій Росія не має шансів. Вони, можливо, готові були б пожертвувати нинішнім президентом, щоб забезпечити збереження своїх нажитих непосильною працею багатств. Але бажати усунення Путіна – це одне, а здійснити його насправді – зовсім інше. Суто теоретично, тут є два шляхи. Перший, який може здатися відносно більш легким, – це вдалий замах на життя президента Росії. За тієї системи охорони, якою оточив себе Путін, вдалий замах може бути здійснено лише кимось із складу його особистої охорони. Як відомо, проти такого замаху засобів захисту немає. Російські олігархи, що опинилися за кордоном, звичайно, можуть скинутися по мільйону доларів або євро на підкуп путінських охоронців. Але тут постає питання, як встановити з ними зв'язок, якщо люди, які охороняють Путіна, за кордон не виїжджають і перебувають під ковпаком у російських спецслужб. Та й далеко не факт, що хтось із охоронців піддасться спокусі і що вдасться знайти посередників у Росії, які б ризикнули встановити з ними зв'язок. Крім того, у випадку з реалізацією ідеї про замах неможливо буде передбачати, яке саме угруповання врешті-решт опиниться при владі, і не можна буде виключити, що між різними угрупованнями еліт виникне громадянська війна, що в начиненій ядерною зброєю Росії може призвести до найтрагічніших наслідків. Але, повторю, шанси на успіх у сценарію із замахом близькі до нуля.
Більш привабливим може бути сценарій із палацовим переворотом. У цьому випадку, хоча б теоретично, у Путіна залишаються шанси залишитися живими після усунення від влади. Для палацового перевороту немає потреби заздалегідь зв'язуватися із закордоном, але для нього потрібен справжній вождь, а таких людей у путінському оточенні не видно. Там уже давно відбувався негативний відбір на наявність лідерських якостей. Не кажучи вже про те, що все путінське оточення під щільним ковпаком у спецслужб дуже боїться свого шефа. Крім того, ці люди не мають жодної програми того, що треба робити з Росією у разі приходу до влади. Тому шанси на успіх палацового перевороту теж мінімальні, й американському президентові не варто тішити себе ілюзіями та видавати бажане за дійсне.
Знову складається враження, що надії на внутрішні зміни в путінській Росії покликані прикрити відмову від негайного вжиття зовнішніх заходів, які б швидко припинити війну. Йдеться про негайне запровадження Євросоюзом ембарго на імпорт енергоносіїв із Росії та безпольотну зону над Україною. Навпаки, Байден говорив у Варшаві про довгострокову боротьбу з російською автаркією і ще раз повторив, що американські війська в Європі перебувають не для залучення до конфлікту з Росією, а для захисту членів НАТО у разі агресії. Путін же випередив і супроводив варшавський виступ Байдена ракетними ударами по Львову та інших містах Західної України. Тим часом можна погодитися з думкою двох відомих російських економістів, викладача паризького університету SciencesPo Сергія Гурієва та професора Університету Каліфорнії Олега Іцхокі, які переконливо доводять, що введення Євросоюзом енергетичного ембарго проти Росії стане ефективним способом припинення російської агресії для України і що втрати від цього ембарго для Німеччини та деяких інших європейських країн у результаті не будуть катастрофічними і виявляться меншими, ніж витрати на гуманітарну та військову допомогу Україні, на утримання мільйонів українських біженців та відновлення України у разі затягування війни. Адже, маючи доходи від нафти і газу, що продаються головним чином до Європи, Росія завжди знайде лазівки у санкціях для закупівлі необхідних компонентів для озброєнь, щоб продовжувати війну. І це не кажучи про те, що кожен зайвий день війни приноситиме нові жертви серед військовослужбовців та мирного населення України. Обнадіює лише те, що Байден пообіцяв задовольняти запити України щодо надання військової допомоги та не допустити її поразки.
Водночас є ознаки того, що ресурси готових до бою російських військ вичерпуються. Москва змушена була перекинути в Україну значну частину миротворчого контингенту з Нагірного Карабаху, чим не забарився скористатися Азербайджан, ввівши свої війська на покинуту росіянами територію. Також є ознаки того, що в деяких регіонах Росії намагалися провести приховану мобілізацію, але це викликало таку негативну реакцію населення, що Міністерство оборони РФ поспішило видати відповідні заходи за дії «українських провокаторів»! Є шанс, що в бойових діях перелом настане раніше, ніж російські бомби та ракети зруйнують інфраструктуру найбільших міст України.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
