Антикорупційний трибунал чи всеукраїнська антисудова «Врадіївка»?
Їхав учора ввечері автобусом і слухав, як киянки-пенсіонерки за участі двох кремезних чоловіків середнього віку жваво обговорюють ситуацію з викриттям судді Дніпровського районного суду столиці Миколи Чауса. Гостроти обговоренню додавало те, що йшлося про суддю, який працює у тому ж районі, де живе переважна більшість пасажирів автобуса. «Як це так – пійманого з величезним хабаром суддю не можна заарештувати? Чому у нас такі дурнуваті закони, що захищають бандитів і злодіїв? Ці ж гроші вкрадені у нас! Чому депутати миряться з таким станом справ – чи, може, вони такі самі злодюжки? От не затримали його одразу, він викопає ще десь заховані банки з доларами та майне у відпустку на Канари! Туди, де відпочивають наші депутати та міністри… Всі вони одним миром мазані, нам – злидні, а їм – поцуплене в нас багатство!», - перебиваючи одна одну, ремствували пенсіонерки. А чоловіки час від часу докидали короткі репліки на кшталт: «Нічого, ми цих суддів та депутатів скоро підвісимо за ноги…» І що цікаво: проти такого способу політичної та судової «реформи» не заперечував ніхто. А розмови ці велися й українською, й російською мовами – жодних ідейних розбіжностей тут не існувало, а одну пенсіонерку, яка було поставила в приклад Путіна як творця порядку, дружно зацитькав увесь автобус…
Отож, коли високочолі експерти аналізують ситуацію, яка виникла у зв’язку з діями детективів і прокурорів НАБУ, зводячи все чи то до розбірок між цим відомством і Генпрокуратурою, чи то до недосконалості законів, чи то до лінощів депутатів, які б мали терміново зібратися і зняти з Чауса суддівську недоторканність, роблять фатальну помилку. Так, усі ці моменти наявні у «справі Чауса», але не вони роблять погоду. Йдеться вже не про падіння довіри до судової влади, а про ненависть до неї та до тих, хто заважає очистці судової системи. Бо ж попри всі гучні декларації про «судову реформу» Чаус – і відтепер це завдяки мас-медіа й Інтернету відомо всій України – так і не був люстрований, а то й відправлений на тривалу «відсидку». Нагадаю, що він приймав рішення проти Автомайдану наприкінці 2013-го – на початку 2014-го, пізніше в абсолютно брутальному стилі справу Геннадія Корбана й скасував розшук Юрія Іванющенка (на що, за оцінками експертів, не мав повноважень), завдяки чому «Юра Єнакіївський» зняв у європейських судах заборону на пересування Європою і зміг виїхати з Росії до Монако.
Виглядає так, що наразі кожна пенсіонерка, принаймні, столична, знає ці всі деталі біографії Чауса й розуміє: без надзвичайно впливової «волохатої лапи» на верхах всеукраїнської влади такий одіозний суддя, виносячи зазначені вище рішення (а це ж, мабуть, далеко не повний список його «діянь»), не міг би уникнути люстрації та втриматися на своїй посаді. Ну, а потім, навздогін цій інформації, ЗМІ почали згадувати випадки такого ж ґатунку; і можна тільки уявити, як «підігрілися» настрої на користь «народної реформи судів» - скажімо, від того, що було нагадано: Вища рада юстиції днями відмовилася відкрити дисциплінарне провадження щодо судді Дарницького райсуду Києва Наталії Кириченко, за вердиктами якої на підставі відверто сфальсифікованих «документів» свого часу були заарештовані два активісти Євромайдану, перед тим по-звірячому побиті «Беркутом»…
Що ж, голова Департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції України Тетяна Козаченко мала рацію, сказавши в ефірі 5-го каналу: «У столичних судах, в кожному суді, є такі судді. В кожному суді. І саме вони безпосередньо паплюжать оцей не просто імідж судової системи, а довіру до судової системи. І поки судова влада не очищується, і такі випадки, вони увесь час відкриваються, то ще більше недовіра до суду виникає у суспільства». На думку Козаченко, справа Чауса доводить потребу у запуску антикорупційного суду, бо «ті самі судді, які вже є у цій судовій владі, вони не здатні виносити незалежні рішення».
Як на мене, ідея правильна, тільки виникає низка запитань. По-перше, чи підтримає її – не на словах, а на ділі – глава Української держави? По-друге, чи здатні нардепи оперативно створити належну законодавчу базу для такого суду? По-третє, чи вже не запізнилася влада зі створенням такого механізму? Адже радикально негативні настрої проти чинної судової системи будь-якого дня можуть перерости в конкретні акції, які набудуть поширення якщо не у всій Україні, то у значних її частинах. До чого можуть призвести такі дії за умов наростання російської агресивності? З іншого боку, чи буде ефективним опір російській агресії, якщо українці знатимуть, що за цей опір їх потім почнуть судити так, як частину вояків – за фальшивими звинуваченнями?
Отож, видається, антикорупційний трибунал і безжальна люстрація судової системи мають бути створені не колись у майбутньому, а в найближчі дні. В іншому разі Україна може постати перед черговою небезпекою, створеною нерішучою, а нерідко й недолугою політикою чинної влади. Бо ж нинішній суддівський корпус в більшості своїй цілком заслуговує того, щоб відправити його під три чорти. Згадаймо-но описання пекла в «Енеїді» Котляревського, де у великій кількості перебувають приречені на довічні муки:
Судді, підсудки, писарі,
Які по правді не судили
Та тілько грошики лупили
І одбирали хабарі…
Чи вистачить у влади розуму і політичної волі, щоб оперативно і радикально провести реальну, а не паперову люстрацію в суддівському корпусі (і не лише в ньому), не чекаючи, поки всеукраїнська Врадіївка не створить пекло на землі – у буквальному сенсі слова – для таких суддів, як Чаус і Ко?
