Архів братів Стругацьких перевезено на планету Саракш
Якщо ви думаєте, що межі безумства в нинішній Росії вже досягнуті, ви глибоко помиляєтесь. Вони ледь не щодня розширюються; ба більше, схоже, що цих меж узагалі не існує. Воістину, як сказав півтораста років тому поет:
Росію розум не збагне,
Аршин загальний не обмірить…
Тим більше, що «загальних аршинів» не існує, це суто російська міра…
Так от, славнозвісна (чи сумнозвісна?) інформагенція ТАСС повідомила, що в умовах підвищеної секретності спеціально уповноважені особи вивезли в Росію з окупованого російсько-терористичними силами Донецька архів знаних письменників братів Стругацьких. Один з очільників «союзу письменників ДНР» (виявляється, є вже і такий) Владислав Русанов заявив: «В ніч з 15 на 16 травня архів перетнув кордон, пройшов російську митницю, і зараз перебуває в Ростові». В архіві цьому рукописи майже всіх творів Стругацьких, опублікованих і неопублікованих, чернетки, листи і малюнки цих письменників. А донецький літератор Володимир Скобцов наголосив на необхідності атмосфери секретності при проведенні такої непростої операції: «До перетину російського кордону 15 травня, для уникнення провокацій, ми дотримувалися «режиму мовчання», тепер про це можна розповісти: архів братів Стругацьких збережений Донецьком і повернутий Росії».
Читає повідомлення ТАСС російський Інтернет-обиватель – і мороз іде у нього шкірою: це ж до чого дійшли кляті «укропи», що для порятунку від них архіву знаних письменників треба проводити справжню спецоперацію в «режимі мовчання»! А якби дізналися – то неодмінно послали б диверсійну групу зарізяк із «Правого сектора», щоби знищити цей архів, а то й ракетою «Точка-У» по ньому вдарили, щоб тільки занапастити розвиток великої російської культури, осяяної сонцем Великого Путіна…
Нагадаю, в Донецьку архів опинився тому, що там готувалося і вийшло друком єдине «канонічне» (вивірене і схвалене на початку 2000-х Борисом Стругацьким) видання творців цих письменників. Крім того, в Донецьку формувалися томи серії «Невідомі Стругацькі» (чернетки, варіанти, неопубліковані тексти, листи тощо), які виходили спершу у Москві упродовж першого десятиліття 2000-х, а потім у Волгограді (останні чотири томи).
Що ж, Росія має право на архів визначних російських письменників, який тепер має бути транспортований у Санкт-Петербург і розміщений у квартирі Бориса Стругацького, господарем якої наразі є його син Андрій. Юридичне право має, але чи має право моральне, враховуючи недвозначне ставлення до чинного в ній режиму Бориса Стругацького, який помер 19.11.2012, – і не менш недвозначне ставлення режиму до спадщини братів Стругацьких? Бо ж різка критика Путіна і його владної машини з боку молодшого з братів-письменників спричинила спершу зменшення – з 5 до 2 тисяч – накладу чергових томів «Невідомих Стругацьких», які випускало московське видавництво АСТ, а потім і відмову цього видавництва продовжувати серію. Останні 4 томи її вийшли друком у Волгограді накладами по 100 (ви не помилилися, саме по сто!) примірників…
А тепер про Путіна і ставлення до нього Бориса Стругацького. Російський поет Дмитрій Биков опублікував відповідь Стругацького на посланий тому лист із запитанням, чи потрібно приймати запрошення Путіна і йти на його зустріч із письменниками. Стругацький відповів, що йти треба, і пояснив, чому (цитую мовою оригіналу):
«1. Как говорил один из малолетних героев О’Генри (швыряя огрызками в какого-то деревенского олуха): «И время тратить не хочется, да жалко такой случай терять». Контакт с тираном – событие редкостное, поучительное и вполне может оказаться многозначительным (при благополучном исходе).
2. Задать вопрос – соблазн большой, слов нет, но что делать потом с ответом? Впрочем, ответ тирана всегда обладает некоторой ценностью, как и всякий раритет. Будучи старым коллекционером, я знаю, что говорю. Совершенно любой ответ можно будет впоследствии продать, поменять или даже заложить. Тут главное – не вляпаться в подхалимаж. Всякий вопрос тирану грешит либо подхалимажем, либо хамством…
3. Есть, впрочем, один вопрос, на который мне было бы небезлюбопытно получить у тирана ответ: «Какая Россия, ВВ, ближе всего к некоему вашему социальному идеалу (с поправкой, разумеется, на всякие там нанотехнологии и термояды) – петровская? Александра Освободителя? Предвоенная 13-го года? Сталинская? Еще какая-то?» Мне и в самом деле было бы крайне интересно узнать, что он об этом думает. Но этот вопрос не подходит для круглого стола – тут надобно бы иметь пресс-конференцию или, еще лучше, беседу за рюмкой чая.
4. «Принести пользу» – и думать забудьте! Тут главное – унести ноги… Вам-то, с Вашей любовью публично выступать, появляться там надлежит исключительно с кляпом новейшего какого-нибудь образца. Чтобы ни-ни. Ни единого слова! Ни единого желательно звука. Ну разве что честь окажется задета, но это – вряд ли. Прийти, не опоздав, сесть не слишком близко (если есть возможность выбирать), надеть самое нейтральное выражение физиономии, слушать, что говорят более опытные, и наслаждаться, слушая менее опытных. Всегда помнить, что идет сбор материала для книги «Мои встречи с цезарем» и что никто здесь ни ставить проблемы, ни тем более решать их не собирается…
5. И все-таки как хорошо, что это не приглашение на Лубянку!»
Здається, розставлені всі крапки над «і», чи не так? А про те, якою була б позиція Бориса Стругацького стосовно «ДНР» й «архівної спецоперації», слід, гадаю, запитати пітерського публіциста й політика (одного з небагатьох справжніх російських опозиціонерів), молодшого друга письменника Бориса Вишневського. Не випадково-бо Вишневський став офіційним виконавцем останньої волі Бориса Стругацького та його дружини Аделаїди Карпелюк, розвіявши їхній прах з вертольота над Пулковськими висотами… Буквально кілька днів тому Вишневський дав інтерв’ю агенції «Укрінформ», в якому, зокрема, відповів на запитання – на який зі світів братів Стругацьких схожа сьогоднішня Росія? «Я добре знаю відповідь, - сказав професор Вишневський, – на «Залюднений острів». У 1990-ті роки була схожою на «Хижі речі століття», потім – «Град приречений». А зараз - планета Саракш із «Залюдненого острова», з тією лише різницею, що вежі-випромінювачі в нас вмикаються не двічі на день, а працюють цілодобово»…
Отож архів братів Стругацьких, переконаних противників тиранії, наразі перевезений на планету Саракш. А у шпиталях Дніпропетровська, і, думаю, не лише там, одними з найбільш популярних серед поранених фронтовиків є книги цих визначних російських письменників і мислителів…
