Авторитарна тривалість життя
Весь тиждень ім'я Фіделя Кастро не сходило з перших сторінок світових ЗМІ. Йому присвячувалися фільми, фотонариси, статті та роздуми про Кубу після нього. Я теж написав у Facebook кілька постів про команданте, отримавши на них сотню суперечливих відгуків. Чому смерть останнього з могікан ленінського типу виявилася настільки приваблива для світової громадськості?
Чи тільки через протяжність років його правління? Прийшов на гребені Карибської кризи - пішов на підйомі глобальної.
Чи тільки через близькість до США, для яких Куба, як камінчик у черевику, не проблема, але дратує?
Думаю, є причини ґрунтовніші.
Для світу, де правий популізм стикається з лівим по всіх фронтах, досвід країни, де диктаторський режим протримався стільки десятиліть, дуже важливий. Все ж Куба не Північна Корея, яка замкнулася в своїх кордонах намертво, як у склепі. Острів Свободи (в радянській термінології) брав участь у багатьох акціях на різних континентах. Кубинці лікували наших дітей, які постраждали в чорнобильській біді. В Африці рятували життя від лихоманки Ебола, і з'являлися в багатьох гарячих точках планети. Країна витрачала 11% національного бюджету тільки на медицину, і досягла на цьому терені кращих результатів на латиноамериканському континенті. Цими показниками зачаровувались деякі західні ЗМІ, поставивши їх поряд із цифрами середньої тривалості життя на Кубі - 79 років. Але! Феномен вимагає пояснень і глибших досліджень диктаторських режимів, інтерес до яких знизився після розпаду СРСР і став зростати з появою нових форм російської деспотії.
Справа в тому, що гнобителі і кровопивці не можуть існувати без великих перемог на будь-яких з соціальних фронтів. В СРСР теж був високий рівень медицини і освіти. Гітлер запропонував німцям чимало цінного для життя арійської нації. Пам'ятаю, як в одному з інтерв'ю на початку своєї кар'єри білоруський президент захоплювався Адольфом в наведенні господарського порядку і будівництві доріг. І дещо у нього взяв. Інакше б не зберіг підтримку населення. Так що прогрес на окремо взятих ділянках суспільного життя у вождів - річ природна. Бути попереду планети щодо ракет, балетів, штиблет вдавалося радянським, румунським та багатьом іншим яскравим особистостям авторитаризму. А ось рухати всю соціальну сферу не виходило. На цьому фото, взятому з репортажу в New York Times з Куби, видно, в чому саме не досягла успіху країна. Фото з перукарні краще характеризує дійсність, ніж програма партії.
Нарешті, ще один аргумент. Голодна дієта збільшує тривалість життя. Медичний факт. Він був доведений ще в роки Першої світової війни. Потім його підтвердили в'язні концентраційних таборів. За роки Другої світової війни в Англії, яка сіла на жорстоку дієту, тривалість життя збільшилася відразу на сім років. На жаль, навіть у становищі в'язня можна знайти плюси. Тому, проводжаючи Кастро в останню путь, спостерігаючи за фіналом правління диктаторських режимів навколо нас, треба бачити всю картину, а не її вдалі фрагменти. На щастя, режим на зразок кастровського нам не загрожує. Не тому, що ми такі круті в демократичному плані. Просто на диктатуру немає грошей. Нема за що відразу асфальтувати дороги. Або підняти балет на висоту королівського Ковент-Гардена. Або побудувати всім квартири, хоча б дуже маленькі. Або зробити майже безкоштовними лікарні і школи. На все не вистачить доброти МВФ. Треба довго і поступово заробляти і радіти, що в наших перукарнях за бритвами і ножицями не спостерігають панове команданте. А за одне схуднення насильницьким шляхом ніхто не створить собі кумира.
