Байден і ... порожнеча
8 грудня у Верховній Раді виступав Віце-Президент США Джо Байден
Він привіз нам своє ясне розуміння українського поступу. Йому очевидно, власне, як і всьому світу, що має зробити Україна, щоб перестати бути країною, за яку соромно.
Окрім, давньої культури, великих духовних святинь та значної історичної спадщини – все решта в Україні викликає питання.
Байдена слухали півтисячі представників української еліти, серед яких більшість — замовники, організатори та виконавці одвічного українського сорому. Власне, вони й найбільше аплодували. А «особливо талановиті» аплодували так, що аж здіймали руки вгору.
Картинка з Верховної Ради виглядала чистим Йонеску вкупі з Орвелом. Дракон, якого Байден закликав вбити, сидів зліва, справа, попереду і навколо Байдена, створюючи моторошну пустоту.
А Байден закликав український народ стати, як колись повстав один чоловік на ім’я Ланселот, і перемогти Дракона — корупцію.
Байден розповідав те, що ще в 20 роках ХХ століття створив кореспондент Бахмуцької газети «Кочегарка» на Донеччині, Євген Шварц. Байден розповідав, як вперше він вийшов на трибуну Сенату, він згадав усіх попередників, що за 200 років перед ним виступали там. І це були люди, які зробили Америку наймогутнішою, найвільнішою державою світу.
Американського віце-президента слухали півтисячі представників української політичної еліти, яка останні 25 років робила все, щоб Україна служила лише їм самим, їхнім дітям, родичам та друзям.
І чи зможе Україна вбити свого Дракона, цих українських політиків зовсім не обходить.
І це велика цивілізаційна різниця між Україною та Америкою. Можна сказати – цивілізаційний розлом. Цивілізаційна пустота.
Впевнена, багато наших бід та проблем все ж мають об’єктивне пояснення. Для мене одне з пояснень нашого такого важкого поступу і багатьох невдач – це наше важке «драконівське» минуле під назвою «Дракон СРСР» з його диктатурою, репресіями, геноцидами.
До недавнього часу мені здавалося, ми цього Дракона вбили. Але з’явилися «зелені чоловічки» в Криму, а потім російські БТРи на Хуторі Михайлівському і найстрашніше – Донбас – мій, ваш, наш. Донбас у крові.
Бій з Драконом триває...
Чи розуміє так глибоко наші історичні травми, наші рани та наш біль, що ми відчуваємо на власній шкірі щодня, наш вчорашній високий гість – я не знаю. Сподіваюся, що розуміє...
Бо, в мене є власна історія, пов’язана з візитом Джо Байдена в Україну.
Був 2008 рік. Його приймав Президент Віктор Ющенко.
Покладали квіти до Пам’ятника жертвам Голодомору. Байден та Ющенко відвідали Музей. Коли йшли назад, Віце-Президент, очевидно, був шокований та зворушений, побаченим і почутим. Байден якось розгублено зупинився біля фігурки Дівчинки з колосками, задумливо подивився на скульптуру, погладив її ручки, і його погляд впав на мене.
Він сказав: «Невже, це й справді так жахливо? А твої родичі теж тут? Їхні імена теж на Алеї пам’яті?»
Я сказала: «Так. І мої теж тут. Тут половина України. Однак, деякі мої родичі вижили, бо віддали все майно в Торгсін для того, щоб народилася моя мама, потім народилася я і народилися мої діти»
Байден схилив голову і пішов. У той момент я подумала, що наш український біль накрив і цього великого американського громадянина. І, можливо, він думає, де ж був увесь цивілізований світ, коли «Україна за право життя боролась сама» і мільйони нас померли в муках.
По всьому було видно, що Байден відкрив для себе якусь трагічну, невідому йому і світові історію....
І цього разу, виступаючи в українському парламенті, Байден вкладав усі сили, усі емоції, щоб достукатися до українців і змусити, нарешті, вбити
Дракона.
Бо, сьогодні наш Дракон називається не голод і не диктатура. Це корупція, в якій ми живемо і дихаємо.
Певно, що корупція – це соромно. Певно, що це ракова пухлина, іржа та біда нашої, розхитаної війною української демократії. Все це — правда і наш сором.
Але кілька днів назад оперували мою близьку подругу. Операція була складною і довгою. Робив молодий, талановитий лікар, який би в Німеччині за операцію такої складності отримав до 10 тисяч євро. А в Україні хірург високої кваліфікації отримує 2800 гривень на місяць.
Тому, я зроблю тут coming out. Я виступила дрібним корупціонером.
Принесла лікарю гроші. Він довго їх не брав, тікав з кабінету. Зрештою, і не взяв. Але тепер я весь час думаю, як віддячити лікаря, бо він врятував мою подругу. Моя логіка проста: я сама хотіла оплатити його працю. Щоби в той момент, коли хірург робить надскладну операцію, він думав не про те, як купити своїм малим діткам шкільну форму, підручники, зимову одежину, продукти на свої 2800 гривень, а думав би про те, як врятувати життя ЛЮДИНИ.
І я готова дякувати усім санітаркам, медсестрам і лікарям, які за свої мізерні копійки цілодобово полегшують страждання хворих.
І скажіть, де в описаному випадку межа між корупцією та благими моїми намірами? Як визначити цю етичну норму? Я мучуся цим питанням, бо мої світоглядні принципи не витримують реалій нашого «драконівського» життя.
Байден не дав нам вичерпного рецепту, як долати корупцію, як вбити Дракона. Америка не вирішить наші проблеми за нас самих. Очевидно, ми досить зріла нація в очах світу, від нас чекають відповідальності. Нація, яка вочевидь, сама повинна себе захищати і будувати свою державу, а значить вбивати своїх «драконів».
І так би хотілося, щоби візити наших високих гостей були винятково партнерськими, з великою повагою до України.
