Безславний похід «Адмірала Кузнєцова»
Користуючись тим, що президент Обама після обрання нового президента США протягом двох із половиною місяців перебуватиме у становищі «кульгавої качки», а відтак буде сильно обмежений у своїй зовнішньополітичній активності, Москва активізувала свої дії у Сирії. Встановлення повного контролю над Алеппо має стати важливим символічним досягненням Асада. Щоб допомогти йому досягти цієї мети, напередодні американських виборів до сирійських берегів вирушив єдиний російський авіаносець «Адмірал Кузнєцов» із кораблями супроводу.
Судячи з низки ознак, генеральний штурм Алеппо планувалося розпочати приблизно 15 листопада. Сподівалися, що на той час уже буде відомо, хто буде новим американським президентом, й увагу американської, та й світової громадськості буде відвернуто захоплюючим процесом формування нової президентської адміністрації в США, і їй взагалі буде не до Сирії. Але на президентських виборах у США переміг Дональд Трамп, а не Гілларі Клінтон, як очікували в усьому світі. У зв’язку із цим у Кремлі виникла короткочасна ейфорія через сподівання на нове «перезавантаження» у відносинах з Америкою. У Москві навіть кілька пригальмували операцію проти Алеппо.
Однак дуже швидко з’ясувалося, що всі запропоновані Трампом кандидати до зовнішньополітичного та оборонного блоків його адміністрації є виразними «яструбами» як щодо Росії, так і стосовно режиму президента Башара Асада. Навіть Майкл Флінн, який вважався ледве не другом Володимира Путіна, якого Трамп планує зробити радником з національної безпеки, встиг відзначитися «яструбиними» заявами. І в Кремлі вирішили спробувати захопити Алеппо до вступу Трампа на посаду, щоб поставити нову американську адміністрацію перед доконаним фактом.
І «Адмірал Кузнєцов», і супроводжуючі його кораблі на разі в боях у Сирії начебто серйозно ще не беруть участь, а швидше за все «демонструють прапор». Взагалі, значення цього походу не так військово-стратегічне, як політико-символічне. Адже за наявності російських військово-повітряних баз у Сирії жодної гострої потреби направляти до сирійських берегів авіаносець не було. Набагато простіше й дешевше було б просто перекинути додаткові літаки та боєприпаси на сирійські аеродроми хоч через Чорноморські протоки, хоч через Іран. Але Москві принципово важливо показати світу, що Росія не гірша за Америку й теж може направляти авіаносець до далеких берегів. Показати європейцям, що вони теж можуть бути вразливі для ударів російської палубної авіації.
Біда лише в тому, що, як я вже писав, і турбіни авіаносця залишають бажати кращого, і вміння російських пілотів садити літаки на авіаносець є на найнижчій позначці. І невідомо ще, як довго триватиме конфлікт у Сирії, і чи витримає корабель такий довгий термін перебування далеко від рідної бази. Адже відкликати його до отримання якогось певного результату в Сирії було б вже не демонстрацією прапора, а втратою обличчя. Адже не є секретом, що надійність єдиного російського авіаносця, м’яко кажучи, залишає бажати кращого.
Введений в експлуатацію 1991 року «Адмірал Кузнєцов» (при закладці називався «Рига», спущений на воду під назвою «Тбілісі») неодноразово мав проблеми з паровими турбінами. Почнемо з того, що для своєї безперервної роботи вони потребують дистильованої води, для чого разом з авіаносцем доводиться посилати танкер з такою водою. Коли в грудні 1995 року «Адмірал Кузнєцов» вирушив до Середземного моря, у двох із восьми парових котлів виявилися засолені трубки, оскільки матроси, щоб не морочитися, замість дистильованої залили забортну воду. У тому поході через постійні проблеми з трубками авіаносець рухався зі швидкістю 2-4 вузла. У лютому 1996 року поблизу Мальти відмовили взагалі всі котли, й авіаносець зупинився. А в жовтні 2003 року сталася пожежа в головному газоході, коли «Адмірал Кузнєцов» вирушив після докування до Баренцового моря на ходові випробування. Під час тривалого походу ризик подій на кшталт цих, природно, зростає.
Ну, а з авіагрупою «Кузнєцова» просто біда. У Росії завжди був гострий дефіцит льотчиків, які вміють робити посадку на авіаносець. А це — набагато важче завдання, ніж посадити машину навіть на невеликій сухопутний аеродром. Доказом цього слугує хроніка останніх авіапригод на «Адміралі Кузнєцові».
18 жовтня 2004 року на авіаносець здійснив жорстку посадку літак Су-25УТГ. Машина зачепилася посадковим гаком за трос аерофінішера й відновленню не підлягала. 5 вересня 2005 року в Північній Атлантиці відбулися дві аварійні посадки винищувачів Су-33 на авіаносець. Один із винищувачів впав у океан і затонув на глибині 1100 м. На щастя, льотчик , що пілотував літак, встиг катапультувався, а другий літак втримався на палубі. Причиною обох аварій був обрив троса аерофінішера. Уже під час нинішнього походу, 14 листопада 2016 року, в Середземному морі під час заходу на посадку на борт крейсера після виконання тренувального польоту до берегів Сирії зазнав аварії винищувач МіГ-29К. На щастя, пілот катапультувався і був врятований, а літак впав у море, не пошкодивши авіаносець. А 3 грудня та сама доля спіткала Су-33. Найімовірніші причини усіх цих подій — помилки екіпажів.
Все це дає підстави припускати, що в разі, якщо авіагрупі «Кузнєцова» все-таки доведеться брати участь в інтенсивних бойових діях у Сирії, то командування, щоб не ризикувати неминучими в цьому разі аваріями при частих посадках на авіаносець і пов’язаними із цим втратами людей та техніки, вважатиме за краще перекинути всю або більшу частину авіагрупи «Адмірала Кузнєцова» на бази в Сирії. За деякими ознаками, зараз це вже частково відбувається. Після цього авіаносець може спокійно вирушати додому, нехай це справить і не найсприятливіше враження щодо російської військово-морської могутності. А чисельність російської авіагрупи в Сирії може, як мінімум, подвоїтися (хоча точне число літаків на борту «Кузнєцова» невідома).
Щодо ситуації в Сирії, то тут на разі стримувати Росію, до того, як визначиться зовнішня політика нової американської адміністрації, намагаються Туреччина та країни Євросоюзу. Турецький президент вперше прямо заявив, що турецька армія перебуває в Сирії для повалення режиму Асада. Ця заява, що неабияк зобов’язує, дає зрозуміти Москві, що Анкара не допустить розгрому антиасадівської опозиції. Ну, а в ЄС заговорили про нові санкції проти Росії у зв’язку з її роллю в Сирії. Однак малоймовірно, що їх встигнуть ухвалити до вступу на посаду нового президента США. Не допустити перемоги Асада та Москви у Сирії Туреччина та Євросоюз у змозі, але для цього бажаним є схвалення Вашингтона.
