Білоруський цугцванг
Європейський Союз не зацікавлений у зміні режиму Лукашенка. Там побоюються, що без батька зростає ймовірність поглинання країни Москвою, дестабілізації суспільства, і виникнення вогнища військового протистояння між біло-червоно-білим і червоно-зеленим прапорами. Та й репутація дорога. ЄС із року в рік розширював співпрацю з диктатурою. Про це пишуть у німецьких ЗМІ, не забуваючи при цьому показувати хроніку поліцейських звірств у Мінську. Путінська Росія теж воліє зберегти Лукашенко в президентах. Москва боїться втратити партнера і винуватця придушення національно-визвольного руху, який, несподівано для неї, окреслився в тихому пострадянському болоті. Адже без Лукашенко білоруські протести доведеться придушувати власними силами і без маскування. Словом, Захід і Схід серйозно задумалися над подальшими ходами, чекаючи підказок від самих білорусів. Яка там соціологія з вибору напрямку руху, на жаль, ніхто не знає. При диктаторських режимах думки людей не піднімаються з глибин на поверхню. Демократи вважають, що прихильників йти в Європу більше. Так, в період з 2014 року до нинішнього часу ЄС влив в навчання білоруської молоді 170 мільйонів євро, знизив в'їзне мито, і відкрив з десяток великих програм співробітництва. Напевно, кожна друга молода людина республіки відвідувала ЄС. Але Білорусь ще і країна пенсіонерів (особливо військових), орієнтованих на радянські цінності. Значна частина бізнесу і трудових ресурсів пов'язана з Росією. На території республіки не припиняли мовлення пропагандистські канали Кремля і мізки пересічного білоруса серйозно повернені набакир.
Звичайно, хотілося б вірити в диво кардинальних змін на наших північних кордонах. Але, на жаль, процес дорослішання суспільства вимагає часу. Як говоритися, якщо зібрати дев'ять вагітних демократією республік, то не вдасться за місяць народити дитя свободи. Адже ми теж виявилися пацанами, які вважають себе дорослими в неповнолітньому віці.
