Борцям за поганий мир
Співвідношення вартості й користі надбань визначає багато що в нашому матеріальному житті. Але навіть у ньому — не завжди. Півцарства за коня, наприклад, буває нормальною ціною. Я — про готовність дорого чи дешево платити за мир на Донбасі. На цю тему зараз пишуть багато панів та панянок по різні боки конфлікту. Мовляв, увесь світ переживає з приводу долі України. В НАТО, «Великій сімці», скрізь не сплять, думають про мир і бояться ядерної війни. Ось і нам пропонують боятися та реалістично оцінювати свої можливості. Під реалізмом мається на увазі підтримка багатьма мешканцями Донбасу російської агресії у вигляді ДНР, ЛНР і наслідки, що випливають із цих абревіатур. Українцям пропонується лише визначитися, яким шматком тіла своєї країни вони готові втихомирити хижака. Дефініція нова. Мир за будь-яку ціну — гасло давнє, як і уроки, винесені зі спроб його втілення в життя.
Під час громадянської війни в США під таким гаслом діяли коперхеди (Copperhead), які закликали змиритися з рабством, як найменшим із зол, й усунути від влади Авраама Лінкольна заради примирення Півночі та Півдня. Послухалися б тоді американці мідноголових миротворців, не стали б тієї нацією, якою ми її знаємо тепер. Мир за будь-яку ціну — небезпечний заклик. У нашій історії він відіграв зловісну роль і щастя не приніс. Ні за часів Б. Хмельницького, ні Гетьманщини, ні під час Брестського договору. Підписали 1918-го, щоб зберегти тисячі життів, а заплатили за нього сотнями тисяч. Тому що замість миру із Заходом треба було готуватися до війни зі Сходом.
Мир кращий за війну, це аксіома. Однак шлях капітуляції не встеляється пальмовими гілками. Свого часу Україна відмовилася від шансу ядерного стримування під антивоєнні вигуки та гарантії захисту від будь-яких посягань. На жаль, миролюбні жести не захистили нас від удару ножем у спину.
Тому мир за будь-яку ціну — погане гасло. На практиці воно означає відмову від принципів заради оманливого спокою на мить. Сьогодні це розуміють політики і громадяни більшості країн Європи, які виступають за надання Україні озброєнь і військової допомоги. Читаю сьогодні німецький Spiegel: «Якби ми відразу жорстко відреагували на російську агресію проти України, то економіка Росії зараз лежала б у руїнах. Поєднання повного фінансового ембарго й падіння цін на нафту зробить неможливим ведення путінської проксі-війни.
«Рішучі дії не популярні, проте слабкість, вважають німці, ще гірша. Це один з уроків історії ХХ-го століття, що політика умиротворення дає результати абсолютно протилежні тим, яких хотіли б досягти». Нам, зрозуміло, страшніше, ніж по той бік Карпат. Страх є, але люди відрізняються від тварин тим, що вміють придушувати інстинкти в боротьбі за свої ідеали. Поганий мир з Путіним сьогодні означає хорошу війну завтра, оскільки мова йде не про території та сплату данини. Тож, якщо ми хочемо припинити загибель людей, то повинні ліквідувати джерело війни, а не випрямити лінію фронту. А рівень підтримки політичних уподобань людей визначається ближче до виборчих скриньок, а не близькістю до позицій воюючих сторін. Така статистика — від лукавого.
