Божевіллю влади співаємо ми пісню
Природа щедро обдарувала нас можливостями. Око розрізняє 250 млн відтінків кольорів, ніс запам’ятовує всі запахи на світі, за смаком можемо визначити родовід запеченого ягняти й компоненти соусу, мозок затикає за пояс pentium. Словом, апофеоз вищого створіння. З одним скрутно. Не одразу відрізняємо норму від безумства в поведінці. Інколи всі думають, мовляв, людина «не того», а вона виявляється Альфредом Ейнштейном, Сальвадором Далі... Буває навпаки, 80, а то й 86% упевнені в мудрості й генієві, хоча потім погоджуються з 14%, мовляв, прогавили ідіота.
У нашій примусово-спільній з росіянами історії з цим завжди було важко. На народному рівні навчилися викошувати побічні сходи, ще до визначення їхньої шкоди й користі. На керівному — ні. У наших сусідів проблеми почалися з Івана Грозного, справжнього садиста, якщо оперувати сучасними характеристиками. У нас з Петра I, теж схибнутого на грунті неконтрольованих пристрастей. Зійшлися на Павлі І, офіційному божевільному, який захотів скористатися прорубаним вікном до Європи для перетворення росіян на німців. Дещо з практики Павла зустрічається досі. За нього бувало, візниця наїде на пішохода, так усіх візниць і висилають з міста одним указом. Любив кардинальні заходи, і нам заповідав. Щоправда, в ті далекі часи не лише ми мучилися з дурнями на найвищому рівні. У англійців був Георг III, у Пруссії Фрідріх Вільгельм I, великі оригінали щодо особистих задоволень і суспільних страждань.
У двадцятому столітті демократія разом з падінням популярності шлюбів серед єдинокровних ясновельможних осіб поліпшили ситуацію на тронах. Дивакуватістю вирізнялися одиниці, і в таких країнах, куди не всі дипломати добиралися. 1977 року посеред Африки з’явився мрійник і збирач земель Ж. Бокасса, який забажав перетворити свою країну на імперію. Перетворив. Забрав у народу всі засоби для існування, збудував особисті «межигір’я» й влаштував коронацію, порівняно з якою британська корона виглядала бейсболкою. Але через кілька років Центрально Африканська імперія повернулася до республіки. Бокассу вигнали й судили за всі гріхи, зокрема й людоїдство. Два роки, а яка різниця в рейтингах. Від 100-відсоткової підтримки, до 100-відсоткових прокльонів. Здавалося б, а що заважало розгледіти людоїда (у прямому й переносному сенсі) раніше?
Але профілактика божевілля непроста річ. Чим більше влади в одних, тим вищі шанси в інших залишитися в дурнях. Ми це знаємо із власного досвіду, і зі світової історії соціалізму. Цей устрій висували ідіотів на керівні посади більше, ніж будь-який інший. Ілліч, метався від жаху військового комунізму до радощів НЕПу. Йосиф замордував нас колективізаціями, індустріалізаціями, голодом і війнами. Микита з його Цілиною вбив землеробство в Україні й Казахстані. Про великі стрибки Мао, зачистки Пол Поту, непотизм Чаушеску, дослідження чучхе династії Кімів не говоритиму. У них це сплески неадекватності. Сталися й пройшли скрізь, окрім Північної Кореї. А ми так і не навчилися запобігати появі божевільних на тронах.
По-перше, не прибрали трони від гріха подалі. По-друге, діагноз ставимо після смерті: фізичної чи політичної — не має значення. Ні щоб до інавгурацій і виборів подивитися за рівнем IQ. Так ми відкладаємо на потім. Виходить, для водійських прав треба висновок психотерапевта, а державою керувати може той, хто виписався з божевільні. Перебільшую, звісно, сумний досвід змушує... Нехай не з божевільні, а з в’язниці, нехай не зовсім без мізків, але ж абсолютний неук і пройдисвіт. Згадую про нього із суперечливими почуттями. Адже окрім вигнання Януковича з раю, інших позитивних явищ у вітчизні не сталося. Усе одно замість колективного розуму панує індивідуальна дурість.
Чужі карають наших зрадників, посилаючи їх далеко до Сибіру. А ми не віднімаємо груди країни від чіпких губ зрадників. Свої патріоти поводяться, як зрадники, закликаючи фронт повернути на Київ. «Правий сектор» виявляється суто лівою ідеєю, можливо й не нашою. Ліві мають рацію в тому, що головне — припинити війну, але не відрізняють боротьбу за мир від капітуляції. Чиновників простіше каструвати, ніж люструвати: зрозуміло за що брати й що видаляти. Духовний підйом супроводжується падінням рівня життя. Віруючі стріляють у набожних, атеїсти — навздогад. Кому потрібні реформи, поки добилися безкоштовних пайків і бронежилетів. Завоювання власної території — поки єдина перспектива завоювань. Це легке запаморочення могло б бути ознакою великих змін, якби вони відбувалися. Але Поки все по-старому.
Вочевидь, лінію фронту й долі у нас змінять не, ті, хто звик вирішувати питання, а ті, хто наважиться на них відповісти. Завсідники «Шустер — життя» поки цього не розуміють, і любовно, як за Леоніда Даниловича, розгладжують свої фізіономії на білбордах патріотичних кольорів. Дехто вдяг маєчки з абревіатурою «ПТН -ПНХ», щоб самим не попасти на останні три літери. Із злодійського кліфта партії регіонів пошили костюмчики для «Солідарності» й при слові «люстрація», закриваються, як футболісти від штрафного удару. Страшно. Але страшніше жити по-новому.
Пластична народна маса зашкарубнула й затверділа. З нею вже не впоратися трьом багатирям-політологам і трьом полкам полковників із усіх силових блоків. Дурнів у низах все менше. Громадськість розуміє, якщо вона самостійно сформувала, озброїла й оснастила армію, то не треба повертати її багнети на Київ, як закликають професійні інтригани. Досить на таких же засадах створити депутатський корпус, прокуратуру, міліцію. Так і станеться. Нехай доля повернулася до нас задом у вигляді путінської хатинки з гарматами, але вперше за всю історію України ролі помінялися. Тепер широким масам втрачати нічого, окрім перспектив микатися на жебрацькі подачки до кінця життя. Середнього класу немає, знищили. Тому всі мислимі й немислимі втрати лягають на плечі еліти. А ті не навчені швидких дій, окрім втечі за кордон. Формально відповідаючи за все, нічого не роблять для змін і власного порятунку. Природа, якщо їй двері не відчиняють, як відомо, лізе у вікно. А соціальне середовище така ж природа, тільки не ласкава в нашому випадку, й тому рознесе стіни. Вікна відчиняти пізно.
Якби не путінська війна, ми б за лікування влади від шизофренії й комплексів взялися швидко. Але Путін такий безумний, що наші правителі виглядають тямущими. На цьому контрасті поки й тримається система.
