Чи страшні світу російські погрози?
НАТО стурбоване спробами РФ створити перешкоди в роботі супутникових навігаційних систем GPS на півночі Європи під час проведення маневрів Trident Juncture
І не тільки НАТО. Міністерство закордонних справ Фінляндії викликало «на килим» російського посла в Гельсінкі Павла Кузнєцова через інцидент з імовірним російським втручанням у роботу GPS. Воно створює загрозу не стільки військовим, у яких системи зв'язку і навігації багато разів дублюються якраз на випадок подібних атак, скільки цивільній авіації, та й автомобільному транспорту.
До речі, Павло Кузнєцов - фігура дуже примітна. Під час перебування послом у Словаччині він у травні 2014 року, після Криму, але ще до відкритого введення російських військ на Донбас, вельми відверто виклав російську стратегію гібридної війни: «Ми ось як 25 років тому, в 91-му році, відмовилися у зовнішній політиці від втручання - це, до речі, можливо, і помилка Росії, що ми відмовилися в нашій зовнішній політиці від нібито утручань, як ми це раніше називали, втручання у внутрішні справи інших країн, і від, скажімо, підпори, ну не політичної, а ось суто фінансової, від підпори партій в інших країнах. Ми від цього відмовилися. І тут американці це якраз постійно нарощують і нарощують. І в цьому, я думаю, Росія за останні 25 років дуже програла. Але я думаю, що так чи інакше ми все-таки, мабуть, знову повернемося до необхідності дійсно більш такої активної, не просто на політичному рівні, а більш активної підтримки тих політичних сил в окремих країнах, які налаштовані на співпрацю з Росією. Ну, мабуть, якийсь час це ще займе. Бо поки що, я говорю, поки багато у Росії, багато проблем ще й внутрішніх, і, зокрема, і фінансово-економічних. Треба дійсно багато завдань поки і всередині країни вирішувати. Але те, що в найближчі роки, я думаю, підтримка Росією лояльних Росії політичних сил в інших країнах, і, зокрема, в Словаччині, вона зросте, я думаю, це буде. І, зокрема, підтримка і медіа, бо це теж величезна наша проблема».
А минулого року при вступі на посаду посла в Фінляндії Кузнецов лякав фінів: «У кожної країни є суверенне право самостійно визначати національну лінію безпеки і політику оборони. Сподіваюся, всі розуміють, що наближення військової інфраструктури НАТО до наших кордонів змусить нас перейти до належних дій у відповідь. Напевно, комусь це і потрібно, але не народам Фінляндії та Росії. Я вірю в мудрість фінів і в мудрість політичного керівництва їхньої країни». А двома роками раніше його колега в Данії Михайло Ванін лякав датчан, що данські військові кораблі стануть мішенню для російських ядерних ракет, якщо Данія приєднається до американської системи ПРО.
При декларованому прагненні Москви до добросусідських відносин з сусідніми країнами російські посли в цих же країнах віддають перевагу мові неприкритих погроз. Стратегія гібридної війни спрямована на залякування і дестабілізацію як сусідніх держав, так і всіх тих, у кому Кремль бачить своїх потенційних супротивників або об'єкти власної експансії, не гребуючи для цього жодними засобами. Ось і недавнє розслідування журналістів The Insider і Bellingcat встановило, що ФСБ намагалася завербувати працівника британського візового центру в Москві, щоб знати прізвища тих, хто подає документи для в'їзду в Сполучене Королівство, а також, щоб допомогти потрапити туди без додаткової перевірки «парі хлопців» - швидше за все, знаменитим Петрову і Боширову (якщо це дійсно так, то я мав рацію, коли в одній зі статей висловив припущення про те, що солсберецькій «солодкій парочці» з ГРУ допомагало ФСБ).
Підозрюю, що Кремль не так вже й негативно ставиться до такого роду витоків, а часом і сам їх організовує. Путіну і його оточенню важливо створити в країні і в світі враження, що Великий брат все знає, стежить за кожним і здатний впливати на вибори і політиків в інших країнах, на їхню обороноздатність, спецслужби тощо. Головний принцип російської політики у стосунках як із сусідами, так і з Заходом загалом: капітулюйте, погоджуйтеся на наші умови співпраці, а то гірше буде - ми використаємо усі наявні у нас засоби і влаштуємо вам жовте життя, дестабілізуємо все, що зможемо - будемо труїти, підривати, розстрілювати, зламувати комп'ютерні системи, дестабілізувати системи навігації, впливати на результат виборів, шантажувати і купувати політиків, і так далі й таке інше. І, схоже, зупинитися Путін вже не може. Іншої політики він просто не мислить.
Простодушний (або, навпаки, надзвичайно розважливий) Павло Кузнєцов гранично цинічно виклав основні принципи російської зовнішньої політики, що все більше збігається з гібридною війною: втручання у внутрішні справи інших країн; фінансування проросійських партій і ЗМІ, ну а якщо хтось опиратиметься, може бути вжито «належних заходів у відповідь», які можуть включати і шантаж, і вбивства, і введення «зелених чоловічків» на суміжні території, і дестабілізацію виборного процесу.
Все це було і за радянських часів і безпомилково діяло на «прогресивну» ліву громадськість на Заході, що наслідувала принцип: «краще бути червоним, ніж мертвим». Тепер до адресатів путінської залякувальної пропаганди до украй лівих сил додалися крайні праві, але сукупний вплив двох цих сил зараз істотно менше, ніж вплив різного роду антивоєнних і пацифістських рухів у 60-70-ті роки минулого століття. Тому заходи того ж Північноатлантичного союзу щодо захисту від цілком реальної військової загрози зараз не викликають якихось масових протестів ні в найбільших державах Заходу, ні, тим більше, у тих державах, яким Росія безпосередньо погрожує. І жодна з проросійських партій поки що не змогла прийти до влади. Залякати потенційних та актуальних супротивників не вдається, тому проблеми з Донбасом, Сирією та обмеження явно програшної для Росії гонки ракетно-ядерних озброєнь не наближаються до розв’язання на російських умовах.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
