День Волі в Бєларусі
25 березня національно свідомі громадяни Бєларусі відзначають свято День Волі (Дзень Волі). Свято це неофіційне. Проте досить популярне у наших найближчих сусідів не в останню чергу й через те, що воно має історію. Саме у цей день у 1918 році Рада Білоруської Народної Республіки проголосила незалежність країни. Процеси вільного націєтворення, які тоді відбувались на цих теренах, так само, як і в Україні, були перервані відновленням Російської імперії в іпостасі СССР і замінені підконтрольним Кремлю формально-показовим «розвитком соціалістичних народів».
Спроба відродити процес перерваного націєтворення після розпаду Совєтського Союзу закінчилась для Бєларусі (на відміну від України) невдало. До влади прийшов недавній секретар парткому колгоспу, який і цілу країну намагався перетворити на великий колгосп. Проте сьогодні така система дає збій. Як зазначає найпомітніший діяч теперішньої білоруської опозиції Ніколай Статкевич, «схема, коли країна перетворена на великий колгосп, коли одна людина може контролювати майже кожного, …шикарна для політичного контролю, таке політичне щастя людині, хворій владою. Але ця схема вкрай неефективна економічно». За оте непроминальне «щастя» Бєларусі увесь час платила Росія, та тепер Кремль не може собі дозволити збільшувати оплату політики денаціоналізації Бєларусі, яку, власне і проводив «бацька» Лукашенко. Тому сьогодні його режим опинився у глухому куті.
За роки, що прожили білоруси після розпаду совєтської імперії, свято День Волі завжди було приводом для виступів противників Лукашенка та його політики «замороженого совка». Як правило, воно не відзначалось масовими протестами. Принаймні, такі дані давало МВД країни. Проте й раніше у Мінську, де власне завжди проходив День Волі, воно збирало (за даними опозиції) до 10 тисяч чоловік, що для Бєларусі не так вже й мало!
Проте, за свідченнями як очевидців, так і низки білоруських інформагенцій, сьогодні в країні ситуація принципово інша. День Волі розглядається опозицією, яку очолює Ніколай Статкевич, як продовження масових акцій протесту проти «податку на тунеядство». Мова йде про Декрет № 3 «О предупреждении социального иждивенчества», підписаний президентом Бєларусі Лукашенком, за яким непрацюючі громадяни мали сплатити податок до державної казни. Більшість білорусів, які й так опинились у скрутному фінансовому становищі через безробіття або малу заробітну платню, не витримали такої наруги з боку влади, і цілою низкою міст Бєларусі прокотилась серія масових протестів проти цього декрету.
До речі, до відома тих 40 відсотків українців, які за опитуваннями десь так піврічної давнини хотіли б бачити в Україні владний режим, подібний до Лукашенківського, саме цей режим довів теперішніх білорусів до критичного стану. «На самом деле, народ находится в ужасном стрессе. В регионах зарплаты такие, что людям едва хватает на еду. В семьях уже думают, чем кормить детей. Ответственность за это люди возлагают на одного человека. Он все взял на себя, всем руководит, а значит, за все отвечает» (Н. Статкевич).
Як стало ясно вже досить швидко, закон про «тунеядців» став лише каталізатором відкритого прояву незадоволення владою, яке накопичилось у білоруському суспільстві. Вперше за багато років (аж двадцять чотири!) правління «бацькі Лукашенкі» масові протестні акції пройшли у низці міст Бєларусі, як-от Мінськ, Вітебськ, Гомель, Могильов, Молодечно, Бобруйськ, Брест, Рогачів, Орша. І вперше за всі роки правління «вічного голови держави-колгоспу» по всій країні, а не лише у столиці, як раніше, висувалися гасла: «Баста!» та «Лукашенко, уходи!».
Представники БНК (Бєларуский национальный конгрес) розцінюють події, які сьогодні переживає їхня Батьківщина, як духовну революцію, а Ніколай Статкевич, який, до речі, п’ять років просидів у в’язниці через протистояння режимові Лукашенка, взагалі заговорив про народне повстання. Чи насправді в Бєларусі почалась революція, покаже час, зокрема і День Волі 25 березня. Проте, вже сьогодні стало зрозуміло, що Бєларусь прокинулась і розпочалася Білоруська Весна. «Вічний сон» Бєларусі, у який її, здавалося, загнала влада після придушення масових протестів у Мінську 18-25 березня 2006 року, закінчився несподівано і раптово.
Треба віддати належне білоруській опозиції та її нинішньому лідерові Ніколаю Статкевичу – вони усвідомлюють, які ризики для Бєларусі несе в собі зараз національне повстання. Серед найстрашніших та, на жаль, найімовірніших – початок гібридної війни путінської Росії проти незалежної Бєларусі. Прикметно, що загрозу окупації Бєларусі російськими «зеленими чоловічками» усвідомив уже достатньо давно і президент Лукашенко. Особливо реальною для країни вона стала, коли зайшла мова про можливі військові навчання РФ в Бєларусі. Проте, на жаль, навряд чи «бацька» здатен визнати вимоги опозиції і піти у відставку заради збереження свободи країни або хоча би різко змінити політичний курс (як свого часу зробив іспанський каудильйо Франко). Людина, одержима манією владарювання, не здатна, вочевидь, почути голос розуму. Така ж, на жаль, і Лукашенківська кліка.
Як справедливо зазначають білоруські опозиціонери, два підходи до діалогу з народом застосовують представники влади в Бєларусі: «заставим!» і «заткнись!». Та, якщо Лукашенко піде шляхом Януковича і закличе сам російські війська в країну, навряд чи і в такому випадку Путін залишить його серед живих. В останні роки «бацька» часто «артачився», навіть розпочав обережну білорусизацію Бєларусі. А кремлівському неоімператорові конче потрібен у Бєларусі повністю керований президент, президент-маріонетка, здатний на абсолютний послух кремлівському господареві. Абсурдність і трагізм теперішньої білоруської ситуації полягає у тому, що лише білоруська опозиція сьогодні реально може захистити Лукашенка від довгої руки Москви, бо саме вона однозначно готова відстоювати білоруську незалежну державу усіма можливими способами. Дай Боже, щоб широкі народні маси були разом з білоруською опозицією.
І все ж, не дивлячись на всі реальні небезпеки та загрози, Білоруська Весна прийшла. День Волі настає. «В определенной степени то, что сейчас происходит, можно назвать революцией внутренней, духовной. Люди в запуганной за столько лет стране вдруг чувствуют в себе силы, достоинство и мужество к изменениям. Это исторический период - мы сейчас наблюдаем рождение белорусского гражданского общества, рождение нации. Это великое время» (Ніколай Статкевич).
ЖЫВЕ БЕЛАРУСЬ!
