Диктатура толерантності
Анну Болейн в новому серіалі британського каналу Channel 5 зіграє темношкіра акторка. Лану Дель Рей звинуватили у расизмі через відсутність темношкірих на обкладинці її нового альбому. Вимоги Оскарівського комітету навіть згадувати не буду.
Сьогоднішнім світом намагається правити толерантність. І все було б добре, адже в самому цьому понятті нема нічого поганого. Проте, все що понад норму, все, що набуває непомірно масштабованих розмірів, перетворюється на зло. Так сталось і з толерантністю. Подекуди провідники цієї ідеї переходять межі розумного.
Якщо говорити про два приклади, наведених мною в перших абзацах, то це яскраві приклади неадекватного боку толерантності. Спробую пояснити, чому я так сприймаю ці новини.
Я історик. Тому для мене виглядає дуже дивним і абсолютно неадекватним те, що реальну історичну особу, доньку графині Норфолк, дружину короля Англії Генріха VIII, власне консорта Англії і матір Єлизавети I, абсолютно точно представницю європеоїдної раси, гратиме темношкіра акторка. Тут мова не про толерантність, а про свідоме перекручування історичних фактів. Я погано собі уявляю, щоб Мартіна Лютера Кінга або Мохамеда Алі зіграв білошкірий актор. Більше того, впевнена, що наші пропагандисти толерантності не сприйняли б такого факту і ми б отримали черговий скандал про порушення прав темношкірих і домінування «білих». Не розумію, чому ця штука працює лише в одному напрямку?
Тепер про Лану Дель Рей. Співачка виклала в соціальну мережу обкладинку свого майбутнього альбому «Chemtrails Over the Country Club». На фото зображені подруги Лани і так сталось, що серед них нема жодної темношкірої. Саме цей факт обурив деяких журналістів та активістів. Виявляється, що не мати темношкірих подруг – це расизм. Що ж, тоді я також расистка? І більшість моїх знайомих – расисти? Але чи не є це повним ідіотизмом? Адже обирати друзів за кольором шкіри – це зовсім не про толерантність…
На мою думку, ніщо так не зіштовхує лобами людей різних поглядів, віросповідань, кольорів, як намагання створити штучні протиріччя і масштабувати ті протиріччя, які дійсно існують.
Яскравим прикладом таких нерозумних і деструктивних дій є те, у що переріс рух Black Lives Matter. На моє глибоке переконання, всі життя мають значення, а от деякі активісти BLM зі мною не погодяться. Про яку рівність прав можна говорити, коли під час маніфестацій активісти змушували ставати на коліна невинних поліціянтів, виключно білих? Про яку боротьбу за рівність можна говорити, коли марш за права перетворюється на набіги мародерів? Про яке рабство і репатріації можуть говорити ті, хто рабами ніколи не був? Ті, хто живе у вільній країні, має право на освіту і працю? Ті, хто навіть мав президента з таким же кольором шкіри, як у них? Чи не попахує це нещирістю?
Коли я побачила, що відбувається у США з пам’ятниками Джексону, Лінкольну, Джефферсону, Вашингтону, Рузвельту, Колумбу і десяткам інших історичних діячів, то в мене не лишилось сумнівів, що про здоровий глузд тут мова не йде. Злість і ненависть – от про що ця вся історія. І аж ніяк не про рівні права.
Толерантність – стає хворобою, яку використовують ліві політичні рухи, для просування своїх ідей. Повага до інших, захист права людей на різні погляди, уподобання – це те, на чому має триматись світ. Але права одних закінчуються там, де починаються права інших. І люди не мають і не можуть бути толерантними до всього.
Я от ніколи не буду толерантною до тупості і самодурства. Ніколи не толеруватиму тих, хто порушує Закон. Ніколи не знайду підстав, щоб зрозуміти тих, хто перейшов на бік сепаратистів в «ДНР/ЛНР» та Криму… Навіть, якщо сотні людей говоритимуть, що вони мають право на самовизначення, я так вважати не стану.
І, так, я не вважаю, що Анну Болейн може грати темношкіра акторка. І я не вважаю нормальними квоти за будь-якою ознакою в будь-якій сфері. Єдине мірило – це професіоналізм і вміння, все решта від лукавого.
