"Дымилась, падая, ракета…"
Трагічна подія пі час випробування чергової російської ракети в Архангельській області ще раз продемонструвало той глухий кут, у якому опинився розвиток як російського військово-промислового комплексу, так і російської військово-стратегічної думки. Під час ракетних випробувань, проведених на морській платформі, загинули п'ятеро працівників Російського Федерального ядерного центру, що входить в систему «Росатома», і двоє працівників Міністерства оборони. Ще шестеро осіб отримали важкі поранення. Цілком імовірно, трагедія сталася на полігоні в селищі Ньонокса Архангельської області за 40 км від Сєвєродвінська. Поширювалися чутки, що насправді загиблих було набагато більше, осіб 15, але це, можливо, перебільшення. Російський федеральний ядерний центр у Сарові опублікував список загиблих: Олексій В’юшин, який розробляв спеціальну апаратуру і програмне забезпечення; Євген Коротаєв, провідний інженер-електронік відділу; В'ячеслав Ліпшев, начальник науково-випробувальної групи; Сергій Пічугін, інженер з випробувань 1 категорії; Владислав Яновський, заступник начальника науково-випробувального відділення. Всіх їх збираються представити до державних нагород. Міноборони імена своїх загиблих поки не оприлюднило. На думку західних експертів, зокрема американця Джеффрі Льюїса з Інституту міжнародних досліджень Міддлбері, аварія могла статися в результаті вибуху ракетного двигуна з використанням ядерного палива, і сталося це, швидше за все, при випробуваннях крилатої ракети з ядерною установкою, про яку згадував президент Путін. Росія називає цю ракету 9М730 "Буревісник", а за класифікацією НАТО це SSC-X-9 Skyfall. На муніципальному сайті Сєвєродвінська, поруч із яким міститься полігон, 8 серпня було оприлюднено заяву, де говорилося, що в полудень був зафіксований "короткочасний" сплеск фонової радіації, що вдвічі перевищив звичайні значення. І вже наступного дня ця заява зникла з сайту під приводом, що розслідуванням цієї справи займається Міністерство оборони, йому, мовляв, і карти в руки. Правда, екологи з Greenpeace стверджують, що насправді нормальний рівень радіаційного фону в Сєвєродвінську перевищено не в 2, а в 20 разів, що може бути індикатором наявності в повітрі альфа- і бета-випромінюючих радіонуклідів, небезпечних при внутрішньому опроміненні (наприклад, при вдиханні радіоактивних газів або аерозолів).
Льюїс і його співробітники спираються на вивчені супутникові фотографії і сигнали автоматичної системи ідентифікації (AIS) з суден, розташованих біля узбережжя в день вибуху. Серед них виявився теплохід "Серебрянка", який якраз і призначений для збору і зберігання рідких радіоактивних відходів. А такі відходи в жодному разі не можуть з'явитися при випробуваннях ракет зі звичайним двигуном. І теплохід перебував у "зоні відчуження", встановленій біля узбережжя за місяць до випробування, щоб не допустити туди іноземні судна.
Про що ж говорить трагедія з «Буревісником»? Перш за все про те, що в Росії повним ходом триває розробка і випробування дорогої, марної і небезпечної, перш за все для її розробників і для населення Росії, зброї. «Росатом» причини аварії пояснює вкрай обтічно: «Мав місце збіг чинників, що нерідко відбувається при випробуваннях нових технологій... Фахівці працюють в умовах потенційного ризику, що властиво всім випробуванням». За переконанням чиновника, вони були інформовані про «потенційну небезпеку здійснюваних робіт». Взагалі ж бо випробування ракет без космонавтів на борту вкрай рідко закінчуються загибеллю людей. Згадується тільки катастрофа на Байконурі з радянською ракетою Р-16, яка 24 жовтня 1960 року вибухнула на старті. Тоді загинули 78 осіб, серед яких багато провідних працівників ракетно-космічної галузі, зокрема і головний маршал артилерії і перший головком Ракетних військ стратегічного призначення Митрофан Недєлін, який керував випробуваннями. Відомий бард Юрій Візбор у зв'язку з цією катастрофою написав парафраз популярної пісні:
Дымилась, падая, ракета,
А от нее бежал расчет,
Кто хоть однажды видел это,
Тот хрен к ракете подойдет!
Але той урок, як видно, в Росії нічому не навчив. Катастрофа 1960 року сталась через низку грубих порушень техніки безпеки, викликаних поспіхом. Про успішні випробування ракети поспішали доповісти до свята 7 листопада. Точні причини катастрофи в Ньонокса будуть відомі ще нескоро. Однак уже зараз можна не сумніватися, що мали місце настільки ж грубі порушення техніки безпеки, як і в випадку з Р-16, і квапливість розробників і випробувачів. Адже Путін обіцяв поставити «Буревісник» на озброєння вже в 2020 році. Проте усі вже понесені і майбутні жертви абсолютно марні, оскільки вид озброєнь, що розробляється, абсолютно даремний і здатний тільки викликати екологічну катастрофу в Росії, а не завдати «непоправних збитків потенційному супротивникові».
Таку ракету, як «Буревісник», у США пробували створити в середині минулого століття. Вона називалася "Плутон"/SLAM. Однак американці від цього проекту досить швидко відмовилися, оскільки в ньому були непереборні недоліки: реактор, щоб бути досить компактним для ракети, позбавлений захисту, охолоджується безпосередньо повітрям, що стає радіоактивним і викидається назовні. Випробовувати подібну ракету надзвичайно проблематично - вона випромінює величезну кількість тепла, видає дуже гучний звук і покриває територію, над якою пролетіла, шлейфом радіоактивних опадів. Якщо ж із ракетою щось станеться, ядерний реактор без захисту може впасти на населеній території. Та й сопло ракети буде дуже помітним, а швидкість польоту не дуже високою, тож її засіче і перехопить будь-яка сучасна система ППО. Спроби ж усунути всі ці недоліки призведуть до такого ускладнення системи, що у неї буде дуже маленька ймовірність успішно долетіти до цілі, оскільки або якийсь елемент конструкції відмовить, або оператор зробить якусь помилку. Тому проект «Буревісник» і аналогічні йому є лише засобом розпилу бюджету для Путіна і його оточення. Недарма ж нинішній перший заступник глави президентської адміністрації Сергій Кирієнко - виходець із «Росатома».
Але невдалі випробування «Буревісника» (а, за деякими даними, невдачами завершилися 12 випробувань із 13) наочно демонструють той глухий кут, у який зайшло російське військово-стратегічне планування. Усвідомивши, з великим запізненням, що звичайним збройним силам Росії в конфлікті з передовими військовими державами робити нічого, а зі стратегічних ядерних озброєнь паритет довго не втримати, зокрема через постійну модернізацію американських ракет, в Кремлі вирішили придумати якусь ядерну нестратегічну зброю, щоб залякати нею потенційного противника, але в підсумку залякали тільки самих себе.
