Дипломатія у стилі вулиці
Промова Путіна у Валдайському клубі показує, що економічна, фінансова і військова ситуація складається зовсім не так, як планувалося
Вже традиційно президент Росії Володимир Путін взяв участь у міжнародному дискусійному клубі «Валдай». Він був створений 2004 року інформагентством РІА «Новости», коли йому доручили просувати інтереси та імідж Росії у світовий інформаційний простір. На початку 2014 року організація Валдайського клубу була передана спеціально створеному Валдайського фонду, Вищій школі економіки і МДІМВ. Готель, де виступив Путін, будувався для зустрічі «великої вісімки». Після анексії Криму, агресії на Донбасі Росію виключили з «вісімки», і ось вже другий рік у готелі проводять засідання Валдайського клубу.
На цей форум колись з'їжджалися досить авторитетні політики, часто чинні міністри і люди, які мають вплив на ухвалення політичних рішень у своїх країнах.
Нині склад учасників істотно змінився, можна сказати подрібнішав. Діючі політики і чиновники високого рангу із західних країн воліють до Росії для участі в таких дискусіях не приїжджати.
Один із учасників форуму досить різко висловився про склад учасників. «Самі учасники форуму були, якщо чесно, не дуже задоволені вибором учасників дискусії для сесії з Путіним. Ось Метлок (колишній посол США в СРСР у 1987-1991 рр. - Авт.) - хороший дипломат, але він вже відійшов від активної політики і не впливає на ухвалення рішень Вашингтоном». Те ж саме говорили і про колишнього президента Чехії Вацлава Клауса.
Інакше кажучи, деякі учасники вважають, що навіть у такий непростий для Росії період відносин із західним світом треба було докласти більше зусиль, щоб домогтися приїзду не тільки вчених і відставних політиків, але й тих, хто дійсно може впливати на рішення урядів Заходу. З тим, щоб зустріч із Путіним не була тільки обміном промовами, а й стала б основою для наступних практичних кроків.
Власне кажучи, в тому, що в Росію чинні західні політики не приїжджають, немає нічого дивного. Вислуховувати риторику російського президента й розповіді, яка Москва хороша, як вона врятує світ від терористичної загрози, особливого бажання немає. Все це можна дізнатися з російської преси або подивитися на федеральних каналах.
Путін продовжує свій хуліганський дипломатичний стиль. Так і випирає гостре бажання показати себе своїм хлопцем. «Ще 50 років тому ленінградська вулиця навчила мене одному правилу: якщо бійка неминуча, бити треба першим». І цей стиль він демонструє у міжнародних відносинах. За традицією радянської пропаганди, в цьому обвинувачуються опоненти.
Характерно, що учасники форуму не очікували чогось сенсаційного від виступу Путіна. Професор Європейського університету в Санкт-Петербурзі Олексій Міллер передбачив: «Я не думаю, що ми почуємо сьогодні щось сенсаційне від президента Путіна. Мені здається, він швидше повинен намітити ті точки, з яких він готовий «зустріти» західних партнерів, якщо вони захочуть перейти в режим співпраці, насамперед щодо Сирії». І він мав рацію. Нічого нового ми не почули, якщо мати на увазі звичну риторику. Причому здебільшого вона була розрахована не стільки на зовнішню аудиторію, скільки на внутрішню.
Хоча досить войовничий виступ Путіна і мав показати силу і непохитність Росії, жорсткість політичного курсу, виникло стійке враження, що в Кремлі починають усвідомлювати глухий кут, у який самі себе завели.
Після показного пуску ракет із Каспійського моря по цілях у Сирії і вірнопідданського захоплення пропагандистською машиною вельми отверезили оточення Путіна навчання ПРО натовських кораблів у північній частині Атлантики. Виявилося, що не такі й грізні російські крилаті ракети. Є у західних армій цілком адекватна зброя перехоплення та їхньої ліквідації. Ось чому російський начальник так детально зупинився на уявних загрозах його країні, які несуть розгортання американської ПРО в Румунії, а в найближчому майбутньому в Польщі.
Здавалося б, у чому проблема. Система ПРО за визначенням є оборонна зброя, чому ж її розгортання так турбує Москву. Одразу ж Путін дає відповідь. «Стримуючий чинник ядерної зброї став девальвуватися. У декого, можливо, навіть виникла ілюзія, що у світовому конфлікті знову досяжна реальна перемога однієї зі сторін - без необоротних, неприйнятних, як кажуть фахівці, наслідків для переможця, якщо переможець взагалі буде».
Ось корінь московських побоювань. Незважаючи на шоу з пуском ракет у Сирію, фахівці добре знають, що російська армія в технічному і технологічному відношенні серйозно відстає, зокрема, від американської, і чим далі, тим це відставання посилюватиметься. Реальною залишається наявна в руках кремлівського керівництва ядерна зброя. Найбільше Путін і його оточення бояться втратити останній козир у партії із Заходом, особливо з Вашингтоном.
Не обійшлося і без досить примітивних нагадувань європейським країнам про їхню залежність від США. Начебто не союзницькі і не рівноправні відносини. При цьому, за лекалами радянської пропаганди, факти і цифри вириваються з контексту. «Ось тільки торік на один із французьких банків було накладено штраф майже в дев’ять мільярдів доларів - 8,9, по-моєму. Toyota заплатила 1,2 млрд доларів, німецький Commerzbank підписав угоду про виплату в американський бюджет 1,7 млрд доларів тощо». Насправді ці виплати зроблені не лише через порушення режиму санкції, а й з інших причин.
Час у Сирії працює проти Росії. Військовий аналітик Руслан Пухов поставив запитання про можливу передачу американцями переносних ракетних комплексів сирійської опозиції. «...Там наші льотчики, і вони можуть загинути...». Як кажуть, народ цікавиться, тому відповідь у відповідному дусі. «Наскільки нам відомо, американські військові вже передають комплекси протитанкової боротьби і навчають розрахунки. Думаю, це велика помилка - це зброя вочевидь потрапить в руки опозиції. Зараз американці перейшли до тактики скидання з повітря озброєння і боєприпасів. До кого все це потрапить? Вочевидь у підсумку опиниться у ІДІЛ і «Ан-Нусра». Що стосується передачі ПЗРК - сподіваюся, що цього немає, що в американському уряді здорові люди, і вони розуміють, що ця зброя може опинитися в руках терористів. І обернутися, зокрема, і проти американських льотчиків. І це повинно їх зупинити, я сподіваюся на це».
Так що ж відомо російському керівництву? Передають американці ПЗРК опозиції чи не передають. В одній відповіді дві суперечливі інтенції. Поки відомо, що з відповідним проханням звернулися курди і їм відмовили. При цьому курди вже точно нікому таку зброю передавати не будуть. Тим не менш, очевидне занепокоєння в Москві. Адже якщо почнуться втрати в Сирії, то всередині Росії навряд чи всі будуть ставитися до цього досить спокійно.
Розуміючи, що в сирійській авантюрі перемоги домогтися не вдасться, Кремль почав демонструвати конструктивність. Вже певний час вищі російські чиновники намагаються всіх запевнити, що не за Асада йде боротьба, а за майбутнє сирійське мирне врегулювання. І російський клієнт у Дамаску слухняно піде, коли на це буде згода як Москви, так і Тегерана. Інакше кажучи, останній скороспішний візит сирійського президента в Москву був покликаний продемонструвати, що головну перешкоду для початку політичного врегулювання у вигляді неприйнятної для опозиції фігури в Дамаску може бути усунуто.
І все це напередодні зустрічі міністрів закордонних справ Росії, США, Туреччини та Саудівської Аравії щодо Сирії. Москва окреслила свою позицію - не допустити розпаду Сирії, в тому числі збройним шляхом, формування перехідного уряду за участю прихильників Асада. Далі видно буде, але терористів ІД і їхніх прихильників із Сирії треба прибрати. Цікаво, куди?
Вже очевидно, що заявлена мета - знищення терористів у Сирії - недосяжна. Тому початок політичного процесу можна в принципі розглядати як відступ Путіна. Нехай із гучним пропагандистським нальотом, проте відступ. Як військовий, так і політичний.
Хоча Сирія зайняла чільне місце на форумі, без України не обійшлося. Тут маємо збереження російської позиції. Декларації, що немає альтернативи мінському процесу, поєднуються з небажанням робити реальні кроки щодо його здійснення. Як завжди, у всьому звинувачують Київ і повторюють колишні вимоги проведення переговорів із «представниками Донбасу».
Спроба Кремля обміняти Сирію на Україну не вдалася, тому робиться наступний крок. Все на Близькому Сході отримати не вдалося, відповідно і в Україні теж, тому маємо спробу провести скорочений обмін. Не все на все, а частина на частину.
Ознаки можливого успіху нової російської тактики є. Президент Обама напередодні переговорів щодо Сирії наклав вето на проект бюджету через передбачене в ньому асигнування коштів на постачання Україні летальної зброї. Очевидна спроба так званих вашингтонських голубів зайвий раз не дратувати кремлівського яструба.
Серія виступів російських керівників і промова Путіна у Валдайському клубі показують, що економічна, фінансова і військова ситуація складається зовсім не так, як планувалося. І починається болісний пошук виходу, але щоб і рибку з'їсти і лапки не замочити. Практика показує, що таке навряд чи вдається. Тому найпростіше Москві почати підготовку до фронтального відступу з Сирії та України. Одразу легше стане жити як самій Росії, так і її сусідам.
ГОЛОС ІЗ FACEBOOK
Лілія ШЕВЦОВА, провідний дослідник Інституту Брукінгса:
ВАЛДАЙСЬКИЙ ФОРУМ. Путін вкотре пояснює зарубіжним експертам (які, вочевидь, ще не зрозуміли, з чим мають справу).
«Путін запропонував суперечливу картину: як можна домовлятися з Америкою, якщо американці в усьому винні?» — запитує учасник зустрічі. Доведеться йому приїжджати на вечерю з Путіним знову. Вочевидь, складно західному мозку зрозуміти кремлівську ідею світопорядку, що базується на ідеї «Бити треба першим!». Адже саме такий світ пропонує Путін. В цьому світі все відносно: агресор може бути посередником у пошуку виходу з розв’язаної ним же війни; порушник міжнародних договорів стає ініціатором нових коаліцій. В цьому світі баланс сил ґрунтується не на силі, а на готовності грати без правил. Це світ слабких, які не можуть дозволити собі зізнатися в слабкості. Це світ тих, хто готовий до шантажу сильних, але слабкодухих і тих, хто готовий торгувати своїм прагматизмом. Це світ когнітивного дисонансу — навряд чи здорового стану для психіки. Подивимось, як західні колеги «концептуалізуватимуть» валдайське вариво. Навіть цікаво...
