Дивна логіка європейського гуманізму
Усе-таки логіку європейського гуманізму нерідко збагнути дуже важко. Те, що сьогодні політики, мас-медіа та громадянське суспільство ЄС перейняті проблемою сотень тисяч утікачів від війни у Сирії й Іраку, зрозуміло та правильно. Хоча державним керівникам Європи варто було перейнятися цим іще кілька років тому, щоби безжально знищити в зародку сили радикальних ісламістів – «Аль-Каїду», а потім ще більш небезпечну та фанатичну «Ад-Дауля аль-Исламия», тобто «Ісламську державу» (ISIS), водночас «загнавши в рамки» і змусивши піти на поступки режим Асада в Сирії. Цим самим були б мінімізовані причини втечі великих мас людей від війни (бо ж, окрім тих, хто намагається потрапити до Європи, мільйони втікачів розселилися у Туреччині та більш-менш стабільних сусідніх арабських країнах).
Але – маємо те, що маємо. А саме – акцент на т. зв. «сирійських біженцях» (хоча насправді таких немає; назвати, скажімо, курда «сирійським біженцем» - це все одно, що назвати єврея, який утік від нацистів під час Другої світової війни «німецьким біженцем»; ще більше це стосується арабів-християн, яких ісламісти безжально винищують і на проблеми яких майже ніхто не звертає увагу). Що ж, серед загального потоку до Європи з числа колишніх підданців Асада справді вистачає жертв війни, хоча вистачає й тих, хто переселяється в кращі умови, не збираючись інтегруватися в європейське суспільство. Проте всі ці цілком реальні проблеми якимось дивом витісняють із свідомості більшості європейців не менш реальні проблеми не менш реальних біженців – українських, які змушені були кидати свої домівки, а нерідко – все майно та тікати від російської агресії на Донбасі. Так, на щастя, війна там не набула тих масштабів, що на Близькому Сході, але ж число втікачів від неї (які юридичною мовою звуться «вимушено переміщеними особами») сягає, за різними оцінками, від 1,3 до 1,5 мільйонів людей. На додачу тисячі біженців з України з’явилися у країнах ЄС, у Грузії та Туреччині. Є вони і в Росії, де їх немало, хоча то здебільшого жертви путінської пропаганди, але ж усе одно – нещасні люди. Допомога їм із боку країн ЄС та інших західних держав надходить, але… Спортивний журналіст Олександр Журахівський пише, можливо, занадто емоційно, але багато в чому, як на мене, справедливо: «УЄФА «м’яко» натякає, аби з квиточків матчів Ліги чемпіонів та Ліги Європи по 1 євро переводили на допомогу арабським біженцям… УЄФА, а ти про наших біженців забула?!. І що, наші три клуби – учасники єврокубків будуть переводити по 1 євро на допомогу арабам?!?! А чому ж УЄФА не хоче допомогти нашим пораненим бійцям, які нині у госпіталях?».
Утім, у цьому немає нічого нового. Десятиліттями Євросоюз намагається щедрими фінансовими вливаннями та іншими видами допомоги розв’язати «проблему палестинських біженців» (серед яких власне біженців уже майже немає в силу вікових причин), при цьому майже не звертаючи увагу на жертв кількох російських вторгнень до Грузії – у першій половині 1990-х й у 2008 році. Тим часом загальне число «вимушено переміщених осіб», а реально – біженців, бо ж частина Грузії де-факто Росією анексована – досягало 400 тисяч осіб. Зараз таких на території Сакартвело, як звуть свою державу грузини, понад 270 тисяч або 6% населення (далися взнаки і демографічні чинники, і вимушена міграція за межі країни). Знов-таки, допомога з боку ЄС, а також Світового банку, США та Туреччини надходить, але тільки 30 тисяч сімей біженців поселені у спеціально побудованих котеджах (стандартних невеликих і не вельми затишних будиночках – та все ж власне житло), тоді як понад 50 тисяч сімей живуть, де прийдеться, – у ще радянських гуртожитках, пансіонатах тощо. Сама Грузія не має ані коштів, ані інших ресурсів для розв’язання цієї проблеми. Проте про неї ані західні мас-медіа, ані політики воліють не говорити. Чому? Важко сказати. Невже ж тому, щоб зайвий раз не дратувати Росію? Чи тому, що грузини – це християни, трагедії яких у сьогоднішній Європі, схоже, «немодні»? Зверніть увагу: Папа Римський Франциск І послідовно не акцентує увагу на нищенні християн Близького Сходу та на необхідності рятувати передусім їх, чия доля дуже схожа на долю юдеїв у Третьому Рейху, - він закликає європейців молитися за всіх мігрантів і приймати всіх мігрантів, тоді як одні тікають від поганого життя, а інші – від неминучої смерті, і колосальна різниця між першими та другими існує об’єктивно, як не намагайся її «замазати»…
Я розумію, що мене можуть звинуватити в антигуманізмі, але хочу нагадати: те, що демократичні держави Заходу напередодні Другої світової війни не побажали виокремити проблему мігрантів-юдеїв із загальної проблеми втікачів від нацистського режиму, збільшило число жертв Голокосту на сотні тисяч, якщо не на мільйони людей. І не забуваймо морське правило: спершу при катастрофі корабля у рятувальні човни розсаджують жінок і дітей, тобто найвразливіших. Що не означає, звісно, наче не треба рятувати й інших жертв катастрофи. Можливо, українці – це справді «друга черга» на допомогу. Але грузинські біженці ані в 1990-х, ані в 2008 роках не одержали належної підтримки. Дивна якась логіка гуманізму, коли тоталітарний режим ХАМАСу у секторі Газа одержує великі кошти на підтримку нащадків палестинських біженців, а демократичний уряд Сакартвело – ні, чи не так?
Ну, а щодо «футбольного податку на біженців»… Є у мене серйозні сумніви, що чиновники-від-футболу зуміють правильно розпорядитися зібраними коштами, зважаючи на рівень корупції у більшості міжнародних спортивних структур. Але все ж, гадаю, українським клубам варто кинути цей «податок» у пику чиновникам з УЄФА, водночас виступивши з відповідним публічним демаршем стосовно дивовижного гуманізму цих чиновників, які воліють не бачити півторамільйонної армії таких утікачів від війни в Україні й ніколи в минулі роки не бачили сотень тисяч біженців у Грузії, хоча б могли однією-єдиною акцією суттєво допомогти розв’язанню їхніх проблем.
