Гельмут Коль та українська реформа
На тижні що минає виповнилося 100 днів після місцевих виборів. Цей умовно «пільговий» час впершеобрані голови територіальних громад та інші посадовці використовують для засвоєння нових обов`язків. І для навчання. В Чернігові одна з таких груп отримала можливість три дні спілкуватися зі своїм німецьким колегою – бургомістром із вісімнадцятирічним стажем (нині – у відставці) міста Дінкельсбюль, що розташовано у федереальній землі Баварія. Заняття присвячувалися організації роботи сільського та селищного голови, її раціональної побудови – так, як прийнято в країнах, де державне управління функціонує ефективно. Але, звичайно, не обішлося без обговорення територіальної реформи в Україні. Тим більше, що німецький фахівець, референт фодну Ганса Зайдля Юрген Вальхсхьофер, свого часу захистив докторську дисертацію з цієї тематики та викладав в універистеті.
Виявилося, що Німеччина також доволі боляче переживала подібні процеси. Безумовно позитивним прикладом стали зміни у землі Райнланд-Пфальц, які провів наприкінці шестидесятих років минулого століття майбутній канцлер Гельмут Коль. Не в останню чергу цей успіх сприяв зростанню його авторитету та наступній політичній кар`єрі. А от доля реформаторів на загальнодержавному рівні у середині семидесятих років виглядала дещо інакше – міністр внутрішніх справ, що її проводив, став безробітним. На запитання – чому так трапилося, пролунала відповідь: питання не в реформі як такій (зрозуміло, що адміністративну структуру час від часу треба змінювати), а в тому, як її проводити. Гельмут Коль, на думку німецького референта, був дуже переконливим для своїх земляків – йому вдалося пояснити свої прагення й, відповідно, отримати громадську підтримку. А ще – він безумовно дотримувався принципу добровільності, не поспішати через бажання зробити все швидше. Останнього не зробили політики на загальнодержавному рівні. А все, що йде через примус, відштовхується.
Також дуже важливо дотримуватися іншого принципу: спочатку визначаються повноваження нових органів місцевого самоврядування, а потім вже – територія, на яку вони поширюються. Той, хто робить навпаки, зрештою втрачає роботу. Причому розмір території має бути комфортним для мешканців територіальної громади, відповідно відстані – незначними. Тому жорсткі вимоги до чисельності мешканців об`єднананих територіальних громад пред`являти не варто – в Баварії існує рекомендована межа в 2,5 тис., але це не директива.
До речі, вигладає так, що саме Німеччина – першоджерело реформ територіального устрою в сучасній Європі. Примайнмі, вона стала моделлю для інших, в тому числі – для Польщі. Та у нашої західної слов`янської сусідки, попри всю її спорідненість з Україною, не відбувалося дуже важливого етапу змін, а саме – утворення об`єднаних територіальних громад. В цьому сенсі досвід Німеччини для нашої держави ближчий та необхідніший, ніж Польщі. Тим більше, що мовиться не лише про теоретичні засади, а й величезне коло технічних питань її реалізації. За словами професора Вальхсхьофера існує два томи матеріалів, де зазначені зміни докладно зафіксовані. Дивно, що досі вони не стали частиною дискусій в Україні, адже напевно містять перестороги вітчизянним реформаторам. Скажімо, щодо небезпеки втрати бажання мешканців малих сіл, позбавлених своєї адміністрації, за власною ініціативою робити громадські справи – наприклад, чистити дороги, бо тепер – це компетенція нової громади. Тож навіщо старатися? І вондочас їхнє відчайдушне прагнення зберегти свою ідентичність всіма можливими засобами: через добровільні пожежні команди (адже їхні шеврони містять назву населеного пункту), через власних депатів у місцевій раді, місцеву школу, спортивну команду та ін.
Інша небезпека – позиція центральних органів державної влади. На жаль, вони ніде не схильні ділитися своїми повноваженнями, а навіть якщо таке й відбувається, то прагнуть їх передати без грошей та скорочення власних штатів. В результаті громади вимушені шукати додатокві кошти на нові функції. В Німеччині ця проблема нівелюється дуже чітко розписаними процедурами софінансування тих чи інших питань, що належать до сфер компетенції влад різних рівнів. В разі порушення громади судяться з державою – одна з них минулого року навіть виграла в Конститційному суді. А от як зазначена небезпека може проявити себе в Україні здогадатися не важко. На переконання Юргена Вальхсхьофера, в такому випадку постає питання – чи є політична воля, аби територальні громади були справді незалежними – в сенсі фінансів. Адже децентралізація не функціонуватиме, якщо зберігатиметься залежність від держави. А формальна незалежність нічого не дасть.
Володимир Бойко, Чернігів
