Гройсман прийде, порядок наведе?
Те, що затяжна «прем’єріада» в Україні таки завершилася, є, безумовно, плюс. Проте, марно було від самого початку сподіватися на те, що в керівництві держави можуть з’явитися якісь «нові обличчя».
Хоча нині інтригою й надалі залишається те, чи зможе представник «вінницьких» Володимир Гройсман отримати підтримку парламентської більшості при затвердженні його на посаді прем’єр-міністра.
Власне, від самого початку було зрозуміло, що Гройсман є «козирним тузом» для президента Петра Порошенка. Але не завжди туз може призвести до виграшних варіантів.
Українське суспільство вже занадто втомилося від того, що Україна, як держава, постійно знаходиться в скандалах, чварах, і злиднях.
А це говорить про те, що влада, як символ державності, повинна бути в руках людей достойних, котрі дорожать, честю і гідністю держави.
Та гідно представляють всі покоління, думають про розвиток і благополуччя громадян, а не тільки виключно про своє фінансове майбутнє.
Звичайно, дуже б хотілося вірити у те, що уряд Гройсмана буде урядом реформаторів.
Але необхідно враховувати той факт, що багатьох наших громадян, від «реформ по-українськи» на підсвідомому рівні просто починає тіпати.
Адже те, що в останній час видавали за реформи, більше схоже на соціальне і економічне удушення народу.
А «реформатор» - це той, хто без усяких там зайвих сентиментів, готовий заморити людей злиднями.
Так хто, в такому разі, може переконати українців у тому, що, мовляв, Гройсман прийде, порядок наведе?
Чи зможе Володимир Гройсман стати успішним прем’єром покаже час.
Але чи готовий він до реальної боротьби з корупцією, реформування судової і прокурорської систем, зниження податків, пом'якшення регуляторної політики?
Взагалі основна проблема – це майже відсутність реформ для покращення бізнес клімату. Саме туди необхідно було б направити основні зусилля нової команди.
Оскільки, якщо правила спростити і податки знизити, то виробництво буде розвиватися дуже швидко.
А значить у держави з’явиться можливість величезного сегменту оподаткування і нових надходжень до бюджету.
Хоча, може статися так, що вже через якихось декілька місяців, ті, хто вважали Арсенія Яценюка ледве не головним демоном лиха, ще можуть за ним і пожалкувати.
Час спливає. І, простіше кажучи, потрібно, або правила гри в Україні змінювати докорінно в бік цивілізації для усіх без виключення, або знову все залишиться так, як і було до того, й вкотре біг по зачарованому колу.
Необхідно визнати, що насправді претензії до Порошенка та Яценюка в українців не через якісь там офшори, чи не присікання корупційних оборудок.
Головна претензія в тому, що вони обрали шлях збереження існуючої системи, яка працює переважно на корупційних домовленостях.
А інакше вона працювати не може, бо розвалиться. І ніякими імітаціями дерегуляції та новими патрульними поліцейськими цього вже не замаскуєш.
Хоча, можна заперечити, навіть золоті закони, якщо вони не виконуються і немає, як добитись їх виконання, бо судова система корумпована, - не варті паперу на яких вони написані.
І тут можна цілком говорити про ефект «антикорупційного доміно». Щойно перших корупціонерів почнуть притягати по-справжньому до заслуженої відповідальності, як решта одразу ж нормально пристосується до виконання законів.
Це інший бік медалі євровекторного просування, і не потрібно цього боятися. Зате після цього у парламенті одразу почнуть лобіювати більш досконалі закони.
Бо наразі навіщо лобіювати закони, коли можна ще років з 20 працювати у тіньово-корупційному полі? Тому повинна бути невідворотність покарання для всіх.
Реформи мають бути кардинальні та дуже швидкі. Й ніякого повільного запровадження реформ бути не може. Оскільки, в такому разі, ми дуже ризикуємо повернутися під вплив Росії.
Українське керівництво може ще якийсь час неуспішно експериментувати, але в реальності швидкі реформи і кардинальні зміни можливі лише у тому випадку, коли до роботи у вищій і середній ланці управління державою будуть масово залучені фахівці.
Також українці мусять відмовитися від життя під лозунгом «аби не гірше». Й на цьому все закінчується.
Саме від такого ставлення до себе та оточуючих і виник «індекс сприйняття корупції» і реальності.
Якщо ви готуєтесь до того, аби виживати, а не жити, то на яке реальне покращення життя ви можете взагалі розраховувати?
Але постає питання, на що можуть розраховувати українці з Володимиром Гройсманом на посаді прем’єр-міністра?
Адже з все зрозуміло. З приходом «свого прем’єра» президент Петро Порошенко отримує майже одноосібний контроль над Україною.
Однак, ця нібито блискуча комбінація, має один дуже суттєвий і болючий для влади Порошенка ґандж.
Тепер вся подальша відповідальність за розвиток ситуації в Україні лягає на плечі «вінницьких».
А це, у перспективі, вже не так виглядає оптимістично, як здається на початку другої декади квітня, коли з таким неприхованим ентузіазмом розігрується ця політична комбінація…
