Інформаційна безпека потребує розриву стандартних кліше
Інформаційна сфера в Майданній Україні вже давно не є окремою сферою, або лінійним виміром медійного ґатунку традиційних практик чи розумінь.
Сучасний етап розвитку суспільства і держави зіткнувся із глобальним процесом перетворення інформаційної сфери в середовище комунікаційно-контентного перевиробництва чужого наповнення. Причому така переробка здійснюється без будь-якого змістовного чи творчого осмислення. В таких проявах воно не регулюється національним законодавством чи навіть міжнародним стандартним управлінням, бо ця комбінована сукупність різноформатних, різнодинамічних, багатовимірних явищ, процесів, тенденцій, в які вимушено (а краще сказати, за управлінської бездіяльності) занурюється суспільство і держава, не є автономними самодостатніми величинами.
Всі ці комунікаційно-потокові виміри і характеристики до того ж вплетені в геостратегічні композиції інтересів, намірів та мрій планетарних гравців міжнародної спільноти. Наглядний приклад такої композиційної гри планетарного масштабу зараз демонструє світові (і Україні передусім) путінська Росія. І я хочу підкреслити, що інтереси інформаційної безпеки України потребують негайного скрупульозного фахового аналізу щонайменше трьох промов на ювілейній сесії ООН – президента США Барака Обами, президента України Петра Порошенка і вовка в овечій шкурі, роль якого майстерно зіграв президент Росії Владімір Путін. Важливим аспектом цієї роботи є саме сертифікований переклад промови Обами та інших іноземних спікерів. Якщо держава черговий раз упустить таку можливість (або не придасть цьому належної уваги), українське суспільство знову отримає нищівний інформаційний удар з боку агресора, оскільки весь наш інформпростір буде заповнений «переспівом» цих виступів у російському перекладі, викладі та акцентуванні.
Мабуть найголовнішою проблемою, передусім, української держави і, зокрема, її безпекового сектору став розрив стандартних кліше-шаблонів новим інформаційним стилем – стилем Довіри, що панував на Майдані. Цей стиль жив яскравим життям самодостатності та самоорганізації десятків та сотень тисяч громадян по всій Україні, втримував увагу світової спільноти не шоу чи надпотужними івентами, а енергетикою єднання людей і об’єднаної дії із світлими думками добра, гідності та взаємоповаги.
Держава ж на сьогодні втрачає останні залишки Довіри суспільства до інститутів влади, а владні персони, на жаль, стають безповоротно одіозними. Як не прикро усвідомлювати, але після Майдану це вже проблема не цих персонажів, а всіх нас, патріотично налаштованих громадян нової країни, які мислять категоріями державності і перспектив України.
Безпековий сектор України на сьогодні зафіксував ганебну дикість, неприйнятну для цивілізованого суспільства 21 століття – системну відсутність інституційної функції стратегічних комунікацій, яка замінена тотальним персональним політичним піаром.
Що треба робити? Найперше – вибудувати адекватну сучасним національним викликам ризикам загрозам систему координаційного характеру, яка мала б унікальний функціонал комунікаційно-контентного ситуативного сервісу.
А ще – всі нарешті мають зрозуміти, що наше спасіння (в прямому і переносному значенні) в тотальній публічності довіри і партнерства із суспільством.
Саме публічність довіри і щире партнерство влади із суспільством має прийти на заміну корпоратизації, приховуванню недолугості і непрофесійності на всіх щаблях державного управління, яке нині, зіткнувшись із проблемами, яких ще не знав світ (і які продукуються глобальними терористичними системами креативного характеру практично щоденно і на найвищих комунікаційних майданчиках, навіть в залі засідань Генеральної асамблеї ООН), демонструють безпорадність і безвідповідальність.
Важливо звернутися і до власників медійно-інформаційних холдингових монополій – пора вже збагнути, що використання ваших потужностей для моделювання ієрархізованої уваги призводить у кінцевому результаті до спрямування цих потужностей проти держави загалом і вас особисто, зокрема.
Слід зрозуміти раз і назавжди те, що в сучасних комунікаційно-контентних динаміках і масштабах охоплення життя громад орієнтування винятково на еліти публічного впливу – це вже минуле і безнадійно застаріле управлінсько-партійне кліше…
Варто, нарешті, усвідомити всім, а найперше державним мужам: МАЙБУТНЄ – за горизонтами партнерства і довірою до інформації на засадах цінностей Майданної України.
Микола ГОЛОМША, екс-перший заступник генпрокурора (2014); заслужений юрист України.
