Перейти до основного вмісту

Хочете грошей – саджайте друзів

19 грудня, 10:05

Доки перші особи країни їздять світом у пошуках грошей на реформи, народ готується піти світом  від нестачі того й іншого. Війна війною, думає пересічний українець, але  працювати і жити потрібно, і бажано не за тими правилами, які стали причиною мирних протестів і збройних зіткнень. Прогнали диктатора, поміняли владу, платимо життями за свободу і незалежність, але,  спускаючись з вершин високих почуттів, опиняємося  в тих же сонних долинах, де завмерло все до світанку, як за Кучми, Ющенка, Януковича. Не сходить сонце  нового життя над нами, хоч трісни. І це за загальнонаціональної радості від перемоги революції гідності. За мрії, яка збулася, про справжню українську більшість у ВР. За зрослої громадянської свідомості простих людей і їхньої безкорисливої допомоги армії, пораненим, біженцям. За багатьох інших явних змін громадського життя в місцях, де воно не стикається з держапаратом.

Від споглядання живого  суспільно-політичного ландшафту набігають сльози. Від роздумів із приводу тектонічних плит, які сформували ландшафт, народжується подив.

Судячи з закордонних  заяв наших керівників,  весь державний апарат риє копитом землю і готується чвалом мчати преріями реформ, якщо дадуть поїсти вівса  з європейських ясел. Але, дивна річ!  Думка голови Євросоюзу  банкіра  Германа Ван Ромпея,  і недосвідченого у фінансових справах мешканця Жмеринки пана, назвемо його, Гоголем, абсолютно збігаються. Ніхто не розуміє, навіщо офіційному Києву гроші.  Для реформ потрібна, перш за все мужність, а не валізи євро в різдвяній обгортці.  Справді! Скільки коштує розслідування фінансових афер доби Януковича, і найсвіжіших, про які пишуть ЗМІ? Який розмір бюджету в процесі  відчуження зажерливих правоохоронців від годівниць? Щодня преса і соціальні мережі розкривають подробиці нечесного  благоденства колег Пшонки, які залишилися на посадах! Невже не до снаги відповісти на ці питання? Які суми має виділити Європа на організацію  регулярних  прес-конференцій вищих посадових осіб держави? Чим вони, в цьому плані, відрізняються від Януковича, що не бажає вести діалог із суспільством? А   прозора кадрова політика, зміна режимів і способів роботи державних контор? Що, теж грошей бракує? Скільки коштують прості кроки, спрямовані на відновлення довіри до влади?

Сотні і тисячі запитань, які накопичилися в різних соціальних шарах, зводяться  не до грошей. Не хочу оперувати реченнями, що набили оскомину, про справедливість, заміню їх на утилітарні. Про   державні зобов’язання, наприклад. Коли ми почнемо хоча б обговорювати проблему необов’язковості інституцій влади? Якщо урядовцям хотілося скасувати акти власності на землю, заднім числом перерахувати податки, забрати майно, отже, чинити будь-яке свавілля, вони це робили безперешкодно.  Яка  ж ціна в реформ щодо дотримання норм конституції, щодо руху до відкритості влади, щодо забезпечення рівності перед законом?   Безперечно, дорога! Проте не лише в грошовому вираженні.

Пам’ятаю, як після перемоги Ющенка 2004 року я прийшов на гуртовий ринок  у Одесі за кавою, а  там — порожні прилавки і спантеличені обличчя продавців.  Застопорилася контрабанда: в Іллічівському та Одеському портах митники  боялися брати, а підприємці побоювалися давати. У багатьох конторах, наповнених хрускотом купюр,  на зразок БТІ, всі  скоро пішли у відпустки. Було очікування великих змін і риторика помаранчевої влади передбачала рішучу боротьбу з розкрадачами коштів Державної скарбниці. Близько місяця, корупційна система таїлася, і готова була здатися без бою. Але, як кажуть у колах міліціонерів і кінологів, команда «фас» не прозвучала. Все повернулося «на круги своя».  Судячи з нашого сумного досвіду і з успішного в  Грузії, Латвії, Словенії, Хорватії,  оновлена влада або починає реформи вранці після виборів, або не починає їх ніколи.

Суспільству і апарату необхідний сигнал виконання стратегічного маневру, точне позначення  повороту, з якого починається нове життя.  Це не просто побажання. Є висновки Принстонського університету США, який дослідив проблему очищення влади  в Ботсвані, Хорватії, Гані, Індонезії, Латвії, Литві, Маврикії та Словенії, що доводить, що без проголошення моральних критеріїв і механізму громадського контролю за їх дотриманням, реформатори не можуть подолати «спойлери», тобто різноманітну тактику гасіння боротьби. Стара система завше перемагає нову, якщо немає переламу, очевидного і недвозначного. Одного дня автора книги з красномовною назвою «З третього світу — в перший» Лі Куан Ю запитали, з чого потрібно починати реформи. Творець сінгапурського дива, і прем’єр-міністр міста-держави, який керував урядом 30 років, відповів несподівано: «Почніть із того, що посадіть трьох своїх друзів. Ви точно знаєте за що, і вони знають за що». Речення точне за логікою і філософією боротьби зі спрутом, голова якого ховається не в сільраді, районній чи обласній адміністрації. Вона завжди вгорі, там, де всьому тілу гарантується безпека, а щупальцям — свобода маневру.

Команди А.   Яценюка і П. Порошенка, які перемогли на виборах,  наразі не змогли  піднятися до рівня Лі Куан Ю,  М.Саакашвілі, всіх тих, хто пожертвував особистими симпатіями в ім’я суспільного блага. Можливо, перешкодило комплектування кадрів за старими принципами, можливо,  довге перебування  на гребені української політики, де  рано чи пізно всі стають друзями, і за бізнесом теж. Мабуть, про це роздумуємо не лише ми, але й уряди  багатьох країн, де  давно готові викласти гроші на стіл українських реформ. Класти на підлогу там не хочуть, всіляко  натякаючи нашим  можновладцям, що час набитих кишень за  порожні обіцянки закінчився.

Що ж відбувається? У нас  чують європейські і українські запити, але нічого не можуть зробити? Чи звукоізоляція  трьох великих  будинків України настільки добра, що стукіт згори і знизу  там не відчувається?  Неодмінно потрібно тарабанити ногами і кидати камінчики у вікна.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати