Колективні покарання в Україні
Колективні покарання – це коли разом із винуватцем якогось порушення (законів, професійних норм діяльності, правил поведінки тощо) солідарну відповідальність несуть особи, так чи інакше дотичні до винуватця, але не до його протиправного вчинку. В наш час такі покарання вважаються чимось за межами права цивілізованої держави. А в деяких випадках розглядаються як брутальне порушення прав людини і злочин. До речі, геноцид – це також форма колективного покарання за реальні чи уявні злочини окремих представників тієї чи іншої спільноти, хоча й найбільш бузувірська.
Однак в Україні феномен солідарної відповідальності зустрічається доволі регулярно і не помічаються правозахисниками. Напевно, останні відчувають, що за цей захист ніхто зарубіжних грантів не даватиме.
У нашому випадку йдеться про щорічні акції напередодні опалювального сезону, коли всім у цілому житловому будинку оголошують, що у мешканців не буде опалення через те, що 20-25% квартир не сплачують за тепло.
Взагалі, за фундаментальними принципами права індивід (якщо він не визнаний офіційно неосудним) повинен відповідати за свої власні вчинки і не може бути покараний за вчинки інших людей, тим більше тих, на кого він не має і не може мати жодного впливу.
Чомусь всіх мешканців будинку не позбавляють електрики і газу, якщо частина квартировинаймачів не оплачує ці комунальній послуги, це ж саме стосується води і зв’язку. Це чомусь відбувається тільки з опаленням та з гарячою водою. Електрику і газ вимикають, зв’язок відрізають і т.д. В принципі це можна зробити і з опаленням, знявши у відповідної особи батарею, або з постачанням гарячої води за допомогою заглушок у відповідній трубі.
Однак постачальники не хочуть працювати з боржниками і вважають за краще покарати всіх, у тому числі геть безневинних людей, що є доброчесними платниками за комунальні послуги.
Ніяк не можу зрозуміти, в чому сенс таких суворих оголошень; для тих, хто платить – це зайве, а для тих, хто ігнорує обов’язки мешканця, ці погрози нічого не означають і не беруться до уваги. Здавалося б, варто створювати відповідні комісії на місцях, щоб розбиратися з кожним неплатником окремо. Є люди, що потрапили у важкі життєві обставини – саме таким людям у першу чергу треба надавати субсидію. Але є люди, що не сплачують з позицій соціального нахабства: «А що ви мені зробите?», - хоча об’єктивно здатні оплачувати «комірне». З такою публікою варто розбиратися максимально жорстко, аж до конфіскації помешкань. Однак популістична Верховна Рада ухвалила рішення про неможливість виселення з квартири за борги. Та й суспільство навряд чи підтримає такі дії через негативне ставлення до влади, особливо в контексті її офшорних «подвигів».
У чому ж сенс залякування мешканців грізними заявами? Невже їхні автори думають, що хтось за власною ініціативою піде по квартирах сварити неплатників? Влаштовувати їм збори сусідів, такий собі товариський суд? Це вже неможливо, ті часи минули. Та і тоді юридичної сили ці акції не мали.
Здається, керівники комунальних компаній ментально ще живуть в добу «кругової поруки». Це було поширено в Російській імперії і насаджувалось владою в селянських общинах, де всі відповідали за всіх. Якщо декілька селян не сплатили податків, то в село приїжджали жандарми і всіх членів общини, навіть безневинних, тих, хто все сплатив, піддавали фізичними покаранням.
А у збройних силах була «дідівщина». Вона суттєво допомагала підтримувати дисципліну і порядок. Якщо якийсь солдат чи група військовослужбовців щось порушувала, то командир міг весь підрозділ позбавити звільнень з території військового містечка або всіх вигнати вночі на позаплановий вишкіл. Тоді найбільш авторитетні солдати, «старослужащіє», піддавали винуватців жорстокому побиттю, хтось став інвалідом, а у військовій частині відновлювався порядок. Власне, все це лишилося в армії Росії донині.
А в древньому Римі існувала особливо жорстока форма колективних показань – децимація. Якщо частина легіону чи когорти під час війни тікала з бою, то потім усіх шикували, кидали жереб (від кого починати відлік) і десятого страчували. Потім знову кидали жереб, знову визначали десятого і знову карали на горло. Страченим міг бути і той воїн, що героїчно бився з ворогом. В цьому полягала особлива ганебність цього покарання. Все це вже далека історія. Але комусь хочеться щось подібне відродити. А чому б і ні? Адже в Червоній армії століття тому деякі комісари та командири намагалися відродити децимацію з різною мірою успішності. При роботі над фільмом «Чапаєв» навіть зняли такий епізод, але при остаточному монтажі викинули, бо вирішили, що навіть на тодішні далеко не вегетаріанські часи робити головного героя стрічки організатором і виконавцем децимації – це вже занадто…
На жаль, ніхто в Україні займатися впорядкуванням комунальних платежів не поспішає. Зокрема й тому, що чинна влада не хоче сваритися з частиною свого електорату, котрий сприйняв її перемогу на виборах як карт-бланш на ігнорування будь-яких соціальних зобов’язань громадянина. Влада в Україні вперто ухиляється від розв’язання цієї проблеми. А вона нікуди не зникає, тільки ще більш загострюється. І ніякі колективні покарання вирішити її не допоможуть. Загальні борги населення за комунальні послуги зростають із року в рік, і подейкують, що для боротьби з цим комунальники закладають у нові підвищені тарифи покриття потенційних боргів неплатників. Тобто кожен має платити «за себе і за того хлопця». Теж свого року колективне покарання, причому покарання саме законослухняних громадян…
