Компромісні «губернатори»?
Запущена в середині березня тема «закон про вибори – Ахметов, Бойко – особливий статус» нещодавно доповнилася двома новими приводами.
Депутати «Опозиційного блоку» подали законопроект про створення на окупованих територіях «Міжобласного територіального об'єднання Донбас», де, по суті, детально розписується політико-економічна частина Мінських угод. А трохи пізніше Петро Порошенко, перебуваючи в Краматорську, заявив, що «якщо пан Ахметов або пан Бойко ухвалять рішення балотуватися, виграють вибори та отримають підтримку Донбасу, то це буде вибір людей Донбасу».
Дивлячись на все це, на думку спадає поширена технологія, яку прийнято відносити до «сірого піару». Коли компетентні джерела вкидають певну інформацію, щоб з'ясувати громадську реакцію щодо потенційних дій, а потім відкоригувати курс, виходячи з масових думок і емоцій, викликаних цією медіа-хвилею.
Якщо у випадку з вищезгаданою історією так і є, то що показав цей експеримент?
Тут було два основні варіанти – як для української, так і для сепаратистської сторони. У «ДНР» і «ЛНР» могли сприйняти це як сценарій, за якого перестануть гинути та страждати мирні жителі, а також відновляться життєво необхідні для цієї місцевості соціально-економічні зв'язки з Україною. Або ж зациклитися на небажанні повертатися під суто формальну владу Києва, який нібито винен у всіх гріхах.
В Україні такий розвиток подій могли розцінити як гарантію того, що не будуть більше гинути та страждати як наші військовослужбовці, так і мирне населення, що багато переселенців зможуть повернутися додому, і що відновиться хоча б формальний контроль над захопленими районами, вбачаючи у цьому стратегічний етап на шляху до повного визволення. Або ж звести все до політичної небезпеки, яка може принести фактична, але разом з тим тимчасова легалізація бойовиків та їхнього положення.
І тут, і там зупинилися більше на загрозах, ніж можливостях.
Втім, на тлі критичного ставлення до неповноцінних виборів і подальшого надання «особливого статусу» куди більш нейтральними в Україні виявилися реакції окремо на фігури Ріната Ахметова і Юрія Бойка. А якщо говорити ширше, то взагалі до подібного кадрового підходу в нинішніх донбаських реаліях. У «ЛНР» кандидатура «регіональського» лідера була сприйнята гірше, ніж ідея з олігархом-гуманітарщиком у «ДНР». Але заміна цих фігур на інших – з тієї ж політичної обойми, але при цьому більш прийнятних в очах тамтешньої громадськості – нічого, звісно, не змінює.
Тут варто згадати нещодавню статтю у німецькій газеті Bild, де розкривається тіньова влада Кремля над захопленими районами Донбасу. Це видання є найбільшим в Німеччині, охоплюючи доволі широку аудиторію читачів. Очевидно: якщо подібна газета публікує гучне розслідування на зовнішньополітичну тематику, у цьому відображаються не тільки національні інтереси та спроба вплинути на міжнародних гравців, але й прагнення зміцнити або сформувати громадську думку всередині країни та у світі.
Публікація Bild викликала серед українських експертів і журналістів тенденційну реакцію – мовляв, Захід упокорюється з неможливістю проведення демократичних виборів і смертю «Мінська». З цим, можливо, він і упокорюється, але хіба перестає Захід бути зацікавленим у якнайшвидшому врегулюванні конфлікту мирним шляхом? Навряд чи. Оскільки європейські потреби у якомога скорішому припинені бойових дій, що відбуваються по сусідству з ЄС, і відновлені певних економічних зв'язків з РФ нікуди не зникають.
Bild дійсно робить висновок, що московська «кріптократія» на окупованих районах робить весь «Мінськ» безглуздим, адже, кого б не обрали місцеві жителі, реальна влада залишатиметься в руках Кремля. Але якщо Захід продовжує бути зацікавленим у швидкому заспокоєні ситуації на Донбасі, на що тоді може наштовхувати висновок Bild?
Не виключено, що незабаром мирний формат переговорів буде оновлено, і Росію – ймовірно, вже без фіктивного представництва ватажків «ДНР» і «ЛНР» – поставлять перед умовою напряму домовлятися з Україною про створення перехідної форми керування в зоні конфлікту і тимчасове призначення компромісних «губернаторів» – типу Ахметова і Бойка. Ну, а вибори відкласти на той час, коли усі будуть до них більш-менш готові.
Це сприятиме повному згортанню бойових дій, і Заходу тоді не доведеться визнавати недемократичні вибори. А його згода на тимчасове керівництво в проблемних районах Донбасу буде виглядати відносно цивілізованим кроком з огляду на те, що воєнна фаза протистояння ще не подолана.
Вплив Москви на ці території, зрозуміло, збережеться, але вона визнає таким чином свою участь у конфлікті і буде вимушена зробити все від неї залежне, щоб забезпечити необхідні умови для нормального функціонування тимчасового контролю з новими «губернаторами». Через стрімке падіння російської економіки, що доповнюється необхідністю годувати окуповані райони Донбасу, у Кремля може не залишитися іншого вибору.
Які можуть бути переваги для Києва? Вперше взяти участь у призначенні керівництва непідконтрольних територій і наблизити таким чином відновлення формальної влади над цими територіями. Яку в подальшому, коли з’явиться відповідна військово-політична можливість, уже максимально безболісно можна буде перетворити на фактичну.
Євген СЕРЕДА, політолог, психолог, Вінниця
