Короткострокові політики…
Лютневий звіт уряду у парламенті засвідчив падіння економіки країни за минулий рік на 10,4 відсотки. При цьому наші урядовці оцінюють негативний вплив бойових дій на рівень падіння ВВП у 40 відсотків.
Насправді ці цифри, на думку експертів, є лише наближеними до реальних. Справжня картина економіки тоне в політичному галасі та міжкоаліційних протистояннях ще вчорашніх соратників та партнерів.
Промисловість країни тривалий час орієнтувалася на минуле — нові господарі вичавлювали із старих технологій та такого ж устаткування все можливе. Тільки окремі великі власники вкладали кошти в модернізацію підприємств, і це було продиктовано тим, що вони свій товар збували на зовнішніх (західних) ринках.
Що ж до державних підприємств, то вони ледь жевріли всі ці роки. Найуспішніші і перспективніші були доведені до банкрутства та продані за безцінь, інші підтримувались урядом на межі первинного соціального забезпечення.
Найхарактерніший приклад — ситуація з ракетно-космічними підприємствами - Південним машинобудівним заводом і конструкторським бюро «Південне». Унікальні гравці нечисленного космічного клубу планети, сьогодні ці підприємства на межі банкрутства.
Державне підприємство «Суднобудівний завод імені 61 комунара» (Миколаїв), що входить в концерн «Укроборонпром», має заборгованість своїм працівникам по заробітній платі 1,6 мільйона гривень.
Держава ледь не втратила лідера з видобутку солі ДП «Артемсіль». Цей перелік можна продовжувати досить довго.
Мова тут не про фіксацію кількості промислових підприємств, які на межі виживання. Йдеться про причини такого їхнього стану. А причини ці мають внутрішнє походження, тобто це результат (як не прикро) дії управлінських регламентів та стилістик українського уряду.
І тут ми підходимо до головного питання — чому так відбувається? Відповідь на макроекономічні питання криється, як не дивно, у політиці. Середньостатичне життя українського політика-управлінця (мається на увазі політик-важковаговик, а не маргінал) досить коротке. І цей час перебування у владі він переймається однією проблемою — як надовше залишитись при владі. Тому питання економіки як довготривалих системних проектів, розрахованих на десятиліття, у нього не набуває підтримки — це довго, а мені результат потрібен дискретно вже зараз, допоки я тут, а стратегії – це для романтиків з Майдану.
Невідповідність «короткострокових» політиків масштабам такої високотехнологічної держави як Україна, нездатність їхнього усвідомлення можливого масштабу свого місця в історії як справжнього системного модернізатора, фізіологічно-споживацькі бажання за будь-яку ціну залишитись ще на один термін при посаді — все це виливається в падіння економічних показників як традиційного, так і новітнього характеру, банкрутство потенційних промислових підприємств (як корупційних схем сучасного економічного мародерства), інфляційні процеси, а регуляторна та податкова системи потерпають від засилля різномасштабних заборон та дозволів....
На оптимістичний лад налаштовує той факт, що хоча політика і економіка є паралельними процесами і ці паралелі часто пересікаються, все ж таки закони у кожної сфери свої. І на довгих часових відрізках історичних епох в перегонах на першість залишиться тренд перемоги за сучасною економікою знань креативних індустрій і перспектив четвертої промислової революції, а старі політичні практики (як фактор впливу) вже стають вторинними під дією волі громад Майданної України.
