Кремлівска морська експансія в Африці
Росія має свою державну стратегію — від Криму й аж до 2050 року
Наприкінці травня цього року заступник начальника Управління розвідки Африканського командування США (Афріком) генерал Грегорі Хедфілд у газеті «Нью-Йорк Таймс» повідомив, що Росія переправила в Лівію 14 винищувачів МіГ-29 і Су-24. Росія зразу ж це заперечила. Але 26 травня офіційний представник Міністерства оборони США Джонатан Гоффман на прес-конференції підтвердив це повідомлення. Він додав, що винищувачі передані в розпорядження Лівійської національної армії. Її командувач маршал Халіф Хафтар здобув військову освіту в СРСР і є близьким другом В. Путіна. Дж. Гоффман також висловив свою думку, що ця операція «здійснюється не заради перемоги у війні, а заради закріплення в цьому регіоні».
Це важливий акцент, але недостатній. Військовий плацдарм у Лівії є лише частиною мережі російських військових баз навколо Африки. Бере початок цей ланцюг у Криму, який став потужною військово-морською базою Росії, і це дає їй можливість контролювати басейн Чорного моря. Через Босфор ланцюг тягнеться в Сирію, до морської бази Росії в Тартусі. Від неї — далі до Єгипту, до Александрії. Тут ланцюг роздвоюється. Уже давно існуюча його гілка в західному напрямку веде до Лівії. Звичайно, Росія була б зацікавлена в перемозі маршала Х. Хафтара, щоб саме він став лідером Лівії. Як стверджують західні джерела, на його боці вже воювали найманці із «групи Вагнера». Від Лівії шлях веде до Алжиру, найбільшого імпортера російської зброї в Африці. Цей ланцюг, Крим — Сирія — Єгипет — Лівія — Алжир, дає змогу Росії контролювати південне Середземномор’є.
Друга гілка ланцюга із Єгипту веде на південь, через Суецький канал і Червоне море до Судану. Давно ведуться перемовини про створення тут морської бази Росії. Революція в Судані загальмувала цей процес. Але Кремль зумів знайти спільну мову і з новим керівництвом країни, тож не варто очікувати, що він відмовиться від своїх планів. Вивчалось питання про морську базу в Джибуті. Але тут занадто тісно — 11 країн уже мають тут свої бази. Орендна плата за них є основою існування цієї маленької держави, яка контролює Баб-Ель-Мандебську протоку. Поки що проект завис. Та при цьому Кремль вивчає можливості створення бази на півночі Мозамбіку. Там уже побувала група бійців Вагнера. Щоправда, там дуже неспокійно. А далі — ПАР, Кейптаун. Напередодні саміту «Росія — Африка» в жовтні минулого року в Кейптауні приземлився загін військових літаків Росії для проведення спільних маневрів. Готується ґрунт. А далі — кидок аж до Антарктиди. 2048 року добігає кінця термін дії міжнародного договору про заборону тут будь-якої діяльності. А Антарктида — це 70% прісної води Землі плюс нафта, газ, діаманти й інші «дрібнички». Модернізуються присутні тут наукові (?) бази.
Росія має свою державну стратегію — від Криму й аж до 2050 року.
Руслан ГАРБАР, історик-міжнародник
