Курдська війна Ердогана
Вашингтон і Анкара продовжують складну геополітичну гру
Туреччина концентрує війська і техніку для операції проти курдів у Сирії. Судячи з усього, переговори Реджепа Таїпа Ердогана з Дональдом Трампом повним успіхом для Анкари не увінчалися. Турецький і американський президенти зупинилися лише на дуже хиткого компромісі. Американці погодилися відвести свої війська в Сирійському Курдистані лише на одній досить невеликій ділянці, аби дозволити туркам зайняти черговий курдський анклав. Анкара цього разу планує розпочати наступ на три прикордонні сирійські райони: Рас-ель-Айн, Телль-Аб’яд і Кобані (Айн-ель-араб). При цьому Трамп у своїй звичайній емоційній манері висловився щодо Туреччини і турків досить жорстко: «Як я і заявляв раніше, якщо Туреччина зробить те, що я (в своїй великій і незрівнянній мудрості) визнаю таким, що виходить за межі, я повністю знищу економіку Туреччини (я робив це раніше!)». І зажадав від Ердогана нести відповідальність за полонених бойовиків «Ісламської держави» та членів їхніх сімей. Мовляв, Америка зробила «більше, ніж хтось міг очікувати» в боротьбі з ІГІЛ, і тепер багатим країнам Близького Сходу настав час займатися цією проблемою.
Ймовірно, США розраховують, що при проведенні операції в Сирії турецька армія не вийде за певні заздалегідь погоджені територіальні межи і не намагатиметься окупувати основну частину курдських територій Сирії. Раніше Трамп заявив, що настав час Америці вийти з цих «безглуздих і нескінченних» воєн та «повернути солдатів додому». Але, як бачимо, негайне виведення американських військ з півночі Сирії все ж не відбудеться. Невідомо, чи обмежаться турецькі війська під час операції, яка фактично вже почалася, захватом курдського анклаву, або вони також просунуться далі, до лінії зіткнення з сирійськими урядовими військами, під маскою яких виступають здебільшого іранські війська — бійці «Корпусу вартових ісламської революції». В будь-якому разі в наявності чергова зрада американцями інтересів сирійських курдів. Останні прямо назвали виведення американських військ з районів майбутньої турецької атаки «ударом у спину» і порушенням раніше даних американських гарантій. Відповідно до заяви офіційного представника турецького президента Ібрагіма Каліна, планується не лише забезпечити турецький кордон від вторгнення курдських загонів, але й забезпечити повернення з Туреччини біженців у очищені від курдських озброєних загонів райони. Однак останнє навряд чи відбудеться в значних кількостях, оскільки йдеться про гористі малонаселені місцевості, по сусідству з якими все одно можуть тривати бойові дії.
Вашингтон і Анкара продовжують складну геополітичну гру. Америка, поза сумнівом, має потребу в Туреччині як у союзнику. З одного боку, турецька авіація підтримує сили Уряду національної єдності в Лівії, не допускаючи захвату столиці Тріполі проросійською та проєгипетською армією фельдмаршала Халіфи Хафтара. З іншого боку, турецька армія гарантує припинення вогню в Сирії і повинна захищати зону деескалації Ідліб від вторгнення армії Асада та його союзників. Але при цьому, купуючи російські С-400, Анкара змушує Вашингтон погодитися на постачання Туреччині «Петріотів». Росію використовують турки перш за все для шантажу американців. Ця тактика, зокрема, призводить до того, що американцям доводиться у певних випадках віддавати курдів, своїх найбільш відданих союзників у боротьбі ІГІЛ, на розправу туркам. Водночас ані Анкара, ані Вашингтон не зацікавлені в тому, аби останній притулок антиасадовських сил і біженців був б захоплений іранськими військами і асадистами. Але при цьому залишається нерозв’язане в найближчому майбутньому питання сирійських курдів, яке надалі підриватиме американський союз, воно не призведе до його ліквідації.
Сирійські курди у свою чергу попросили захисту в світової спільноти від очікуваного турецького нападу. Деякі представники адміністрації самопроголошениї курдами Демократичної Федерації Північної Сирії, звернулися за допомогою до Москви і Дамаска. Радник курдської адміністрації Бадран Джакурд заявив, що сирійському уряду і Росії слід узяти на себе відповідальність за захист регіону від вторгнення Туреччини. Він підкреслив, що сирійські курди завжди визнавали і вірили у важливість серйозного діалогу з Дамаском, і Росія могла б зіграти тут посередницьку роль. Проте шанси на те, що уряд Асада і його союзники допоможуть курдам боротися з майбутнім турецьким вторгненням, близькі до нуля. Для цього їм довелося б пройти всю провінцію Ідліб, а турки явно не допустять такого розвитку подій. Крім того, міністр оборони США Марк Еспер провів телефонні переговори з міністром оборони Росії Сергієм Шойгу. Про що була розмова, ініційована американською стороною, офіційно не повідомляється, але можна передбачити, що насамперед — про Сирію. Ймовірно, глава Пентагону попросив свого російського колегу не втручатися в майбутній турецько-курдський конфлікт і попередити не робити цього також Асада і його іранських союзників.
Франція виступила проти «однобічної» військової операції Туреччини проти курдів. До стриманості призвав всі сторони конфлікту на півночі Сирії і генеральний секретар ООН. Проте шанси на те, що світовій спільноті вдасться запобігти черговому збройному конфлікту між сирійськими курдами і Туреччиною, зовсім невеликі, оскільки ніхто не хоче (або не може) направляти свої війська на північ Сирії для протистояння турецьким військам.
Думаю, що, найімовірніше, справа обмежиться локальною турецькою операцією, яка вже фактично почалася в ніч на 8 жовтня бомбардуванням турецькою авіацією об’єктів у Північній Сирії. Анкара не намагатиметься окупувати всі райони Сирійського Курдистану. Відправка турецьких військ у провінцію Ідліб здається більш вірогідною, але сумнівно, що справа дійде до збройного протистояння турків з асадистами та їхніми союзниками. Напруженість на півночі Сирії між турками і курдами триватиме ще довго. Остаточно розв’язати проблему могло б створення незалежної Курдської держави, проте за нинішніх геополітичних реалій така держава навряд чи виникне в осяжному майбутньому.
